І коли літери не можуть триматись рівного ряду,
Як звуки в голові пискляво викрикують,
А гомін кімнати тебе обтікає і виливається через вікно...
Мабуть, рішення не приймаються самостійно.
Вони як пологи - складні й очікувано-несподівані.
Рішення обтяжують наслідками та легкістю.
І Коли світло під самісінькою стелею
Висліплює твої натомлені збайдужілі до боротьби очі,
А руки не можуть відштовхнути з обличчя сорому...
От якщо бігти аж до знесилюючої втоми,
Котитись твердими сходами правди донизу,
Пам’ятаючи як звучить кожен синець, поріз, насолена рана.
І коли смакові рецептори зраджують тобі,
Переходять на бік твого ворога,
А всі тільки сміються й сміються...
Страх тільки виправдовує, знаходить димну причину.
Заспокоює примарними уявними щитами,
Які від найменшої крихти валяться.
Тоді, мабуть, все і... затанцює, оживе новітніми фарбами,
Підніметься вгору спалахами незліченних салютів,
Щоб продовжитись або початись знову.