Блазень-злодій! Викрадав хвилини
Смутком оповиті тут і там.
Атрибути блазня, різні грими
Цирковим повіддавав братам.
В світлі цирку поміж номерами
Тихо, непомітно, крадькома -
Так з'являвся клоун поміж нами,
Іноді вдягнувши ковпака.
Наш глядач розпещений достатньо -
Сміху прагне, вдарив ж гаманцем,
І кричить: ″Не клоун, а ледащо!
Клоун цей із несмішним лицем!″
Ось і ми... Бурчали вголос люто:
″Вийшов на арену, то сміши″.
Він у нас виймав тим часом смуток
Тихо з закапелочків душі!
А ми знову в сумнів - вік двадцятий:
Цирк у нас, звичайно, світовий, -
Клоун, правда, щось не заповзятий -
Невеселий клоун, не живий.
Мов у воду канув він знічев'я,
Нагло, в білий день, у дві руки!
Тугу крав у внутрішніх кишенях
Душ, що одягли ми в піджаки.
Ми сміялись потім очманіло,
Плескали в долоні з усіх сил.
Горе брав на себе наше вміло,
Хоч смішного ніби й не робив.
Тараторив, зводив з пантелику,
Все сумнішим нам здавався мім -
Просто всю вагу чужого лиха
На плечІ назбирував своїм.
Смутки нагромаджувались стрімко -
Блазень гнувся в світловім кільці,
Горе прокрадалось в пантомімки,
Вглиблювались зморшки на лиці.
Та невдачі наші і тривоги
Жменями він вигрібав із нас -
Наче нам знеболював пологи,
А для себе захист не припас.
Ми тепер без болю гиготали,
Весело у наш цікавий час:
Вкрали те, що нам так заважало,
Як чудово обібрали нас!
Час минув! Похнюплений зі сцени
Він виходив з тягарем думок.
Пробиравсь Рудий вже до арени,
Так незграбно здійснюючи крок.
Зле все наше виніс за куліси -
Таким чином розбудив він сміх.
Опустилася за ним завіса -
Він біду прийняв із нас усіх.
В сотнях тисяч ламп загасли свічки,
Барабану дріб і тиша вмить...
Заважка вага на передпліччях -
І хребет від наших бід тріщить.
Глядачі – і люди поміж ними –
Думали: ось п'яниця упав...
Блазень у останній пантомімі
Так загрався, що аж переграв.
Він застиг — не там десь, не за морем -
Наче біля нас приліг, втомивсь,
Перший клоун захлеснувся горем,
Сил не врахував і помиливсь.
Крокував вперед я невмолимо,
Але встиг схилитись перед ним.
Оцей трюк — уже не пантоміма
Смерть була — цариця пантомім!
Злодій цей, з колін зірвавши пута,
Уночі не викрадав коней.
Блазень вмер. Він викрадав розкуто
Миті смутку й суму у людей.
Вихваляння дехто з нас заради
Не дававсь - мов проживемо й так!
Тоді клоун підкрадався ззаду
Тихо і безшумно — на руках...
Згинув, канув він, як вітром здуло!
Чи це може вигадка така?..
Я лишень ковпак йому придумав -
Не носив цей блазень ковпака.
Не знайомий з оригіналом, але переклад цікавий. Попри русизми і певні нюанси з ритмом, складає позитивне враження!
Олександр Яворський відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
я б розмістив оригінал тут для ознайомлення, але подумав, що читач навряд чи витримає двічі по двадцять куплетів, тому не став цього робити. Дуже дякую за Вашу пильність. Це спонукало мене до повторного уважного перегляду твору, внаслідок чого вніс чотири правки. Більше погрішностей не вдалося знайти, хоча і не виключаю, що вони можуть бути, іноді зі сторони краще видно! Вдячний!
