Мене торкнувся подих самоти,
Моя душа пом’якла і зомліла,
Померлі душі звали вже іти,
Свіча стояла і вогнем тремтіла.
Одягнені у траур образ́и
Скорботно так і болісно дивились,
І тугою прощальної сльози,
У вічності понурено губились.
Знайомі люди, тихо, похапцем,
Підходили торкалися до скроні,
Холодним і божественим вінцем
Горіли їх прощаючі долоні.
Стояли квіти з м’ятою навпіл,
Молитва лилась під бубніння старця
І тишою стривожився довкіл,
Побачивши з косою ординарця.
Мене торкнувся подих самоти,
Моя душа тягнулась в потойбіччя.
Я глянув вниз з безмежжя висоти
Й побачив раптом там своє обличчя
