Ні, не так. Потрібно жити не так.
Постійно кудись біжиш, зосередившись на циферблаті годинника, а не на його стрільці. Цей момент – певне розташування годинникової стрілки, ось цей "тут і зараз" – він завжди висковзує від нас. Зупинись. Не думай про те, що треба зробити і не згадуй про те, чого не встиг. Зупини думки і прислухайся до життя, яке проходить повз тебе. Коли ти це робиш, щось починає змінюватись…
Чуєш, як вітер шумить за вікном, як сусіди щось говорять за стіною, як ліфт ввімкнувся і повіз когось з дому, чи навпаки – повернув?.. Відчуваєш гармонію свого тіла? Ми звертаємо увагу на власне тіло лише тоді, коли в нім щось болить… а давно ти дякував йому за гармонію?
Ось вони: твої руки і ноги. Можеш витягнути їх перед собою, порухати ними, відчути в них силу, вражатись геніальністю створившого їх творця (ти і сам їх твориш сьогодні). Ніякий робот не перевершив інженерії цього творіння.
Ось воно: твоє серце, яке невпинно працює перекачуючи кров, б’ється щонайменше 60 раз за хвилину, 1440 раз на добу, більше 10 000 раз на неділю… ти давно те биття помічав? Якщо так, то ти щасливий. Тобі не потрібно пити пігулки, чи просто боятись з остраху за те, що воно "б’ється якось не так", чи колить і болить. Подякуй йому хоч раз в житті за його таку надзначну й велику роботу.
А легені! Набери повні груди повітря і відчуй як розширюються, а потім стискаються від видиху ребра. Ти давно те помічав? А думав про те, що б з нами було, якби не було ребер? яким би ти був вразливим… Або ребра росли неправильно і щодалі сильніше і сильніше стискали легені своїми кістлявими пальцями, відбираючи можливість дихати, душачи тебе.
А очі, що розширяють зіниці у темряві і звужують при яскравому світлі, даючи тобі здібність чітко і кольорово бачити світ навколо.. Ти ж навіть не уявляєш скільки раз на день вони звужуються і розширюються… це геніальний механізм… і якщо він працює, то ти з тих щасливчиків, що мають можливість бачити.
Дивись же. Дивись широко розплющеними очима, дихай на повну силу легень, рухайся так багато, щоб відчувати цілком все своє тіло, кожну його клітинку. Не замикайся у своїх проблемах, не зв’язуй себе обставинами. Живи. Живи цією миттю, помічаючи в ній кожну дрібницю – мабуть, саме це і є найдорожче з того, що ми маємо. Це і є життя.
ID:
455396
Рубрика: Проза
дата надходження: 19.10.2013 19:40:02
© дата внесення змiн: 30.11.2013 17:18:00
автор: М. Вольная
Вкажіть причину вашої скарги
|
