Чому я досі плачу віршами?
Чи буду ними я коли сміятись?
Мої слова стають дедалі гіршими,
Але кого й чого тепер мені боятись?
Я вільна! Пахне все свободою,
І темний ліс, і береги заплав.
І небо сіре, що перед негодою,
І твоє серце, що мені віддав.
Іти до тебе, бігти диким полем,
Щоб бачить волі з іскорками очі.
Й навіки розпрощатись з болем,
Який не відпускав мої безсонні ночі.
