Старенька піч.
Вона давно вже хліба не пече.
Стоїть немазана, облуплена, забута.
Заглянеш вдень, а всередині ніч,
За що тій годувальниці така покута.
А справа в часі, чи в його нестатку,
Ось тільки був і вже протік водою,
Ми ловимо його руками й ситом в кадку
Й не сила справитись з бідою.
Це лінь така, вона ховається за час,
Ми робим щось і день всміхається, аж ні,
Погляньте, звечоріло, темно стало враз,
То ніч вже крила розіпнула у вікні.
....................................................................
Старенька піч...
Я пам'ятаю ті хліби.
Лопату дерев'яну з довгим держаком.
Невже пройшли роки... Роки...
Бабусі вже немає,
Й Мама в синіх висях за селом...
А дух пливе духмянохлібий із вікна
І я спішу покинути це кляте місто,
Знов доторкнутися до них у снах,
І хоч окраєць хліба з'їсти.
Старенька піч.
Давно вже не пече,
Того духмяного, смачного хліба.
Стоїть і плаче, підіперта рогачем...
Мені до неї вже ніколи не доїхать.
Та піч була завжди душею хати і все крутилось довкола неї і наше дитинство біля неї грілось. А який борщ, чи смаженю, а то й пароху з неї діставали! Дорого ж ми розплачуємося за "блага цивілізації". Спасибі Вам за цей душевний щем...
@NN@ відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Рада що догодила, Миколо, в просторі я недавно там була, а в часі не можу туди добратися, тому що, немає тих для кого вона була частиною життя і побуту, та вже вона і мені не належить, і заважає тим хто нею володіє, тому й щем і