Чи всі щасливі мають бути в світі?
Хто знає, може так, а може й ні.
В ріку життя закинуть вдало сіті
Й спіймати те, про що ти мрієш в сні.
Не маю заповітної надії,
Й не прагну задоволення в житті.
Щоб тільки стерлись спогади страшнії
І те, що залишилось на путі
Достойно пережити я бажаю,
Та не зламатись під вагою дум.
Бо власні сили досить добре знаю,
Тому й боюсь поринуть знов у сум.
Завжди хотіла сильна духом бути,
І назавжди здолати всі страхи ,
Небачених висот в житті здобути,
Й забути мною скоєні гріхи.
Тепер все зникло, наче загубилось
В небагатьох вже прожитих роках.
І кислотою мовби розчинилось,
Що і сліда не віднайти в думках.
І пустка всередині безкінечна.
А навкруги - з самотності бар'єр ,
Що в цьому випадку - цілком доречно.
Простіше так створити свій вольєр.
Переживу, здолаю, проісную,
Бо по натурі все таки борець.
Що Бог подасть - прийму, бо все ж ціную
Що дав життя, хоч має те кінець.
Не висловлю претензій ні до кого,
Сама ж створила цей окремий світ.
І хоч не маю виходу простого,
Поставлю навкруги колючий дріт.
Ніхто сюди щоб більше не потрапив,
Й не марнував так просто все життя.
І випадково навіть не натрапив,
Шукаючи для себе заняття.
І може, щастя не знайду для себе.
Прийму це все без докорів й образ.
Бо сил нема, скінчились, хоч і треба,
Ні каплі не лишилось про запас...
