Наталя навчалась в шостому класі. Вчилася вона добре і сумлінно. Більше їй до вподоби були предмети гуманітарного профілю, такі як історія, література, музика, географія. Також любила вона спорт, особливо гімнастику. Уроки фізкультури були для дівчинки бажаними і радісними.
Але більше всього тонка і ніжна душа дитини сприймала літературу. Мов губка, всмоктувала вона в дитяче серце болі і радощі, тривоги і успіхи літературних героїв. Любила Наталя поезію, займалась в шкільному літературному гуртку.
Напередодні весняних канікул в школі було оголошено літературний конкурс, на якому школярі мали проявити себе в художньому читанні, показати свої акторські і драматичні здібності. До конкурсу готувались також члени літературного гуртка, серед них і Наталя.
Зал, де проводився конкурс, заповнили школярі, вчителі школи, а також батьки дітей. Учасники конкурсу, як звичайно, хвилювались. Вони повинні були перед присутніми показати свою майстерність в обов’язковій частині програми та в довільній, вибраній ними самими.
Наталі випало виступати трохи пізніше. Дівчинка встигла переглянути перші виступи своїх товаришів і про себе оцінила їх. Думала, як має вона вийти перед присутніми, настроювала себе на спокійний оптимістичний лад, продумувала деталі свого виступу, хоча вдома вона все наче б проробила.
Ось ведучий оголосив прізвище Наталі, вона рішуче ступила до середини залу. Оглянула повен зал людей, очі яких були направлені на неї, на якусь мить подумки сказала собі: «Все буде гаразд, не буду хвилюватись. Я повинна добре виступити, постаратись так зробити.» І почала свою обов’язкову конкурсну програму. Слова дівчинки лунали щиро, артистично, зворушливо. Зал оцінив перший етап її виступу бурхливими оплесками.
Набравшись більше сміливості і впевненості від доброзичливості залу, Наталя почала свою довільно вибрану програму.
Це була поезія про маму, її ласку і доброту. Наталя читала вірш захоплено, забувши на деякий час про зал. Нараз, несподівано, дівчинка змінилася. Ледь похитнулася і на очах в неї заблистіли срібні сльозинки. Вона вдивлялася в дальній правий куток залу і все більше і більше починала плакати, забувши про контроль над собою.
Закінчила Наталя виступ вся в сльозах. Зал провів її заплакану оплесками, не розуміючи причин такого повороту.
Зайшовши в куток коридору, Наталя намагалася заспокоїтись. Згодом відчула на собі чийсь пильний погляд. Перед нею стояла Надія Петрівна:
– Що сталося, Наталю? Тобі погано?
– Надіє Петрівно, – схлипуючи, промовила дівчинка… Там, у залі, поміж інших людей мені побачився мій тато…
Вся школа знала, що молодий ще тато Наталі недавно помер від тяжких опіків і ран, рятуючи на пожежі її меншого братика і маму із страшного вогню.
Як вона хотіла, щоб він сидів у залі разом з іншими батьками її ровесників і тішився проявами ще маленького, але обіцяючого таланту; вона хотіла багато чого йому розказати про школу, своїх товаришів тощо. Вона хотіла зустрічі з ним.
Дитяча свідомість на якусь мить стерла грань між уявним бажаним і реальним становищем. Можливо, поезія спонукала Наталю до того, що дитина на певну мить віддалася своїм емоціям, почуттям, бажанням, що привело її до такого стану.
Це і була своєрідна заочна зустріч дівчинки із своїм батьком, якому вона так мало встигла сказати, так мало сиділа йому на колінах і щебетала…
Дитяче серце розривалось від болючої важкої реальності.
– Де ти знайшла такого гарного вірша, Наталю? – спитала Надія Петрівна.
– Вдома. Це написав мій тато… – стиха, вже дещо спокійніше, відповіла дівчинка.
_______
Конкурсне журі присудило Наталі призове місце. Але вона не відчувала від цього радості. Додому йшла мовчки, сумна, думаючи про свою «зустріч».
Листопад 2004р. м.Сетубал (Португалія).
ID:
422177
Рубрика: Проза
дата надходження: 01.05.2013 17:36:28
© дата внесення змiн: 01.05.2013 17:36:28
автор: Сетубальський
Вкажіть причину вашої скарги
|
