- Не йди, прошу тебе, не йди!
Куди підеш ти в темну ніч?
Гадаєш, вдасться віднайти
Любов оту, священну річ?
- Я вже знайшов. Пробач мені!
Не можу більше я чекать.
Люблю, люблю, люблю її!
Прости, як здатна пробачать.
І він пішов. Вона сидить.
А сльози падають додолу.
Далеко він – вона не спить.
І плаче, плаче, плаче знову.
Навіщо сльози ті сумні?
Вона цього не розуміла.
Просто текли вони самі,
Спинити їх була не в силі.
А він до іншої пішов.
І цілував, і обіймав…
Здавалось, щастя віднайшов,
Він палко так її кохав!
Та інша просто молода
Була ще в той сумний момент.
Він думав: вже його вона.
Для неї ж був експеримент.
Їй просто заздрісно було,
Коли побачила їх щастя!
Вона задумала давно
Його в сім’ї цієї вкрасти.
Та щастя їй не додалось…
Скоріш вона нещасна стала.
Те щастя їй, мабуть, здалось.
Його насправді було мало.
І що робити далі їй?
Він знову прийде, приголубить…
А їй огидно, хоч убий!
Вона його зовсім не любить.
Вона покинула його,
Як жінку він свою покинув.
Йому ж не боляче було,
Чомусь до неї він не линув.
Він за дружиной сумував,
Він зрозумів, що не кохання
Оволоділо ним; він знав:
Свободи то було бажання.
Він повернутись захотів,
Йому без жінки щастя мало.
Він повернувся…і зомлів:
Його коханої не стало.
Вона померла в тиху ніч,
Коли він іншу цілував.
І то не дивна, певна річ:
Проблеми з серцем. Він не знав.
