Протягне голка нитку кольорову
В мигтінні дірочок на білім тлі...
І виростає поле волошкове
В колоссі житечка на золотім стеблі.
У полі тім-неб́ес блакитні далі,
Спів жайвора і жнивная пора,
І калинових грон рясні коралі
В пшеничних сіножатях догора.
Маком червоним землю засівають,
Сльозу відкинуть помахом руки-
То краплями любові прикрашають
Барвисті українські рушники.
У них-скорбота і земні печалі,
У них-любов і світло каяття,
Там дуб з калиною завжди у парі,
Як оберіг на долю і життя.
Хай стелиться доріжка веселкова
І пахнуть в хаті мед і молоко,
І хліб,накритий "волошковим полем"-
Одвічним українським рушником!
