Така погода пішла для мене на користь - я нарешті взялася за прочитання подарованої мені подругою книги, про яку вже давно мріяла - роман Ліни Костенко "Записки українського самашедшого". Чесно кажучи, переглянувши на сайтах рецензій та наслухавшись відгуків знайомих, трохи боялася брати книгу до рук, аби не розчаруватися в геніальному стилі написання Пані Ліни, але, як я вже зрозуміла, це нереально. Книга дуже легка для прочитання, порівняти її з якимось іншим виданням неможливо - вона неповторна. У кожній думці, в кожному внутрішньому протистоянні головного героя я впізнаю себе, незважаючи на те, що я не 35-річний одружений програміст. У цій книзі ви не прочитаєте чогось фантастичного неіснуючого та поза реального - ця книга - це сурові описи буття нашого світу, а насамперед нашої країни, погляд на роки "життя" України очима реалії. Давно хотіла отримати гарну порцію чогось такого. Безумовно моє відношення до читабельності та змісту книги вкотре доводить, що в кожної людини особисті смаки, а також безумовно можу сказати, що Ліна Костенко - це геніальна людина нашого часу, її творчість надихає та невимушено наштовхує на роздуми про те, хто ми є і куди ми котимось. Я раджу усім, хто не байдужий до України принаймні спробувати прочитати цю книгу.
