Іде мале попідтинню,
Іде бур’янами,
Іде бідне до сестри,
Немає вже мами.
Зла мачуха в рідній хаті
Кричить, порядкує
І батькові серце крає,
Як той крик почує.
Іде мале повз могилу
В вишневім садочку,
Де спочила рідна мати
В барвінках віночку.
Впаде бідне на ту землю
Обніме руками,
Пригорнеться сиротина
До рідної мами.
Рясні сльози потечуть
Барвінком з очей:
«Чом мене ти залишила
На тих злих людей?
Зайшло Сонце в нашій хаті
Тепла більш немає,
Як важко без тебе,ненько,
То один Бог знає … «
Так говорить бідне, плаче
Горбик обнімає,
Гірку сльозу безталанний
Ривками ковтає.
Наплачеться, підніметься
Піде до струмочка,
Умиється , відпочине
Тай йде до горбочка.
За горбочком сестра рідна
Старша проживає,
Тепер втіху бідне мале
Лиш від неї має.
Прийде, сяде на лавочку
Тай мовчить небога,
Сестра дивиться на нього
Плачучи з порога.
В очі карі бездоннії,
Сумні аж до болю,
«Де воно мале приб’ється,
Яку вип’є долю?«
Тихо сяде біля брата,
Погладить голівку,
Пригорнеться неборака
Згадає домівку.
Ту хатину світлу, теплу
Ласкавую неньку,
Що співала колискові
Йому потихеньку,
Що співала, колисала
В ночвах на бантині,
Нема того, промайнуло,
Одне лихо нині...
Нагодує Катерина
Дасть в руки гостинці,
Загорнувши йому «скарби»
У білій хустинці.
Проведе брата за вигін
Тай сльозу ковтає,
Нехотячи малий Тарас
До дому вертає,
До рідної не рідної,
Вбогої хатини
Із якої проторує
Шлях він до - ЛЮДИНИ !
25.02.2013 р.
Сильно! 
Красиво, хоч боляче й трагічно 
Болюче... дякую щиросердно. 
