Народився наш Іванко в селянській родині,
На Полтавщині багатій, в нашій Україні.
Революція жовтнева торік відбулася,
Царську владу розігнали – нащо їм здалася.
Народився наче вчасно – нова влада стала,
Поміняла всі порядки – гасла гарні мала.
«Землю всю роздать селянам», «трудящим – заводи»,
Їх багато хто підтримав з бідного народу.
Людям треба мать роботу, заробляти гроші,
Годувати своїх діток любих та хороших.
Наш Іванко мав ще брата та сестричку меншу,
Тож у трьох вони зростали, Іванко був старший.
Даша з Василем слухняні йому помагали,
Бо батьки робили в полі – гроші заробляли.
Матір рано надірвалась – важку долю перла,
Іванку було одинадцять як вона померла.
Разом з батьком довелося їм усе робити,
А в п'ятнадцять пощастило в технікум вступити.
Зоотехніки потрібні для роботи в полі,
Та Іван наш щиро мріяв про льотную долю.
Після технікума мрійник отримав пораду
В оренбурзьке училище льотного складу.
Льотна справа, - це не сіно в полі скирдувати,
Та Івану й це вдалося, з успіхом здолати.
Була в нього наречена — Марійкою звали,
По закінченню навчання одружитись мали.
Та не сталось як гадалось — німці все зламали,
Як училище закінчив, зразу в полк послали.
Закінчив він в сорок першім ранньою весною,
Зразу в полк щоб тренуватись майстерності бою.
Тренувалися щоденно при любій погоді,
З’ясувалось дуже скоро, — стало їм в пригоді.
На зненацький напад німців на нашу Державу,
Довелось йому бомбити мости й переправи.
Кожен виліт бомбувати — це шалені нерви,
Щоб від мессерів відбитись, бомбить їх резерви.
Не завжди йому щастило літать без подряпин:
І літак його трощили, досить мав поранень.
Ще коли вертавсь підбитий з дальньої бомбьожки,
Ледь не впав на вражу землю, перетяг він трошки.
Всіх боїв було у нього майже аж три сотні,
Він літав в важких умовах, більш в нічній безодні.
Він бомбив вражі об’єкти , танкові колони,
Залізниці з вантажами та аеродроми.
Ще літав в тили ворожі на Берлін, Варшаву,
Нищів їхні підприємства, склади та й Державу.
За значні геройські вчинки,сміливість, відвагу
Зірку Героя він отримав – найвищу повагу.
Після звільнення Полтави і полк переїхав,
Надали йому відпустку, щоб трохи оддихав.
Прилетів в село на Ілі, приземлився в лузі,
Всі гуртом його стрічали, дівчата та друзі.
Обійняв сестричку Дашу та любу Марійку
Та недовго гостювали, відлетів до полку.
Відлетів, коли прислали похоронку брата.
Той літав на «яструбках», винищував ката.
Присягнув карати німців — за Васю помститись,
Він бомбив і вдень і вночі, в «пекло» став проситись.
Воював він в Сталінграді, Курську та під Львовом,
Там якраз його підбили, ще й пробили шолом.
Сталось це в сорок четвертім – квітневої ночі
Як бомбив він залізницю, - затьмарило очі.
А як він прийшов до тями – німці обступили,
Пістолета вже не стало, ще й дуже побили.
Так потрапив він у табір, під Краковом в Польщі,
Потім втік, став партизанить, згодом прийшли наші.
Стало це вже в сорок п’ятім, в самому Берліні,
Наші стали розбиратись, що робив ти нині,
Де ти був, кого ти бачив, чом живим остався?
Розбирались дуже довго, - в камері лишався.
Натякали що поїдеш в табір до Сибіру,
Може трохи ти посидиш, може повну міру.
Не погодився, як можна, Героя Країни,
Ображати підозрами, не життя – руїни.
Ще згадав він тридцять третій – чуму від Держави,
Як нищили українців, - села вимирали.
Не схотів ризикувати, випробувать долю,
Світ за очі він подався з мукою до болю.
Опинився він в Канаді без бамаг та грошей,
Підтримали індіанці, щирі та хороші.
В них отримав він притулок, захист та повагу,
Згодом мову їхню вивчив, надали й бамаги.
Наш герой Іван Даценко – земляк з України
Став поважним ірокезом у чужій країні.
Ірокези оцінили його розум, силу.
Стать вождем пана Івана старці запросили.
Він погодився не зразу, це ж відповідальність,
А як став — усі зраділи, виявляли вдячність.
Мав сім’ю, чотири сина, щасливу дружину.
Але все життя із біллю марив про Вкраїну.
Україна наша рідна, наша люба мати,
Пора вже своїх героїв як слід вшанувати.
Зразу звісно ти мовчала, бо була у «приймах»,
Та «брати» тебе тримали у міцних обіймах.
Ну а зараз, ти вже вільна, народ надав право,
Тож вшануй своїх героїв, ти ж наша Держава!
Яка Влада зневажає свій народ, Героїв,
Та, майбутнього не має, - стануть всі горою. 10. 02.13.
ID:
403236
Рубрика: Поезія, Історична лірика
дата надходження: 22.02.2013 09:10:44
© дата внесення змiн: 07.03.2013 11:07:43
автор: Романтик2012
Вкажіть причину вашої скарги
|
