Cлухай, ти вже старий,
навіщо тобі все це:
вагони, жінки
з петлями на шиї
сигаретні потоки,
патьоки брудної води
на губах,
присмаки
її останнього цілунку,
що вкотре
переходить
кордони горлянки
і вертаючи час
потрапляє водою
знову на губи
солодкі рани в ранках одинокості,
ліжко посеред прірви,
холодні обійми мерців,
що не вмерли,
а тільки прокинулись мертвими
все поміщене в шкільному ранці:
перше шкільне кохання,
завернуте в пакет для сміття
і викинуте, як їжа для рудоволосих
птахів Вересня
перший гнів, що проникав у вени
і залишався
там у вигляді
людини,
шкіру якої спустошили
холодні дощі,
що проникали,
коли лунала музика,
така солодка
як запах її волосся,
в якому всі метали зникали,
перетворюючись
у цілісність кольору
невагомість залишилась
фарбованим тату
від того часу
відділилась якась година,
де ви відлежувались на футбольному полі
закинутого стадіону
відлежувались
і кохались
відлежувались і кохались
і відділяли своє кохання
від того фабрикатного неба,
що не мало природніх кольорів
а мало лише голих янголів
на обшарпаних деревах
і господь замість того,
щоб якось вас сповістити
про початок негоди
просто мовчав
посміхаючись
від вас на кілька небесних кроків
коли почалась гроза
ви мчали додому,
кричали
обурено,
бо вам заважали,
та коли вбігли додому
швидко скинувши
всю тягучість одягу,
як і сам одяг
занурились в порожнечу ванної
і вкотре вже сплелись язиками
ти щоразу сильніше розгойдував
її тіло
і воно наче гойдалка
розбитого метро
гойдалось разом з тобою
і якби не опір повітря,
я б думаю ви б зруйнували кордони
змінили б свідомість Всесвіту,
якби вона не пішла,
для тебе її просто не стало
зараз в ранні години ти сидиш
у ванній наповненій льодом,
який сам палиш,
адже в серці твоєму
є ще іскри,
є ще порох,
та ти боїшся вибухнути
наче вантажівка,
на якій безліч цистерн з паливом
безліч палива в цистернах.
ці безконечні дні не закінчаться
ніколи,
адже в них замість краваток
на шию натягнуті петлі,
як і в більшості жінок
цього непростого часу.
