Якби могла, записувала б думки на стінах,
На дахах у різних країнах,
Щоб по всьому світу, а не де - не - де
Залишалась часточка мене.
В хвилини суму, не відчуєш так самотність
Бо думки – не є безодня
В них поринеш раз і з головою
І дарма, що стоїмо перед стіною.
Все життя, то ніби хмарочос
Що складається з хвилястих сходів
В нас немає вибору, але ми маєм йти
Й ніхто не запитає чи боїмося висоти.
Хто на ліфті вгору, інший іде пішки
По високим сходам до уявного ліжка
Серед мрій, бажань і повсякденної рутини
Ми прагнем спокою та рідної людини.
Все одно ми живемо в одній будівлі
Серед модернізму, страху, божевілля
І не вихід нам пройти лиш половину
Й не залишити від себе спогадів хоч на годину.
Гарно! 
