Вона бігла, натикаючись на стіни, гублячись в лабіринті коридорів, випадково вбігала в кімнати, лякаючи їхніх мешканців. Збивала істот, що опинялись на Її шляху, перечіплялась через них, падала, оббивала тіло. Металась в паніці, намагаючись знайти вихід, прямувала навмання, навіть не уявляла в який бік рухатись. Нарешті попереду замаячіло світло. Вона з останніх сил кинулась до свободи. Вибігла з замку. Лиш тоді помітила, що загубила взуття, а її одяг перетворився на лахміття. Не зупиняючись, зняла з себе рештки плаття і вже за кілька секунд чотири чорні лапи несли її геть від смерті.
В скаженому галопі вона вбігла в ліс, та ніяк не знаходила поглядом своєї нори. Втома важким каменем притискала до землі. Раптом Вона зачепилась за щось і впала. Лапи її застрягли в линвах. Спробувала вивільнитись, та заплуталась ще більше. Це лише додало страху, він заставляв борсатись інтенсивніше.
Почулось шарудіння, а за ним голос:
- Хто ж тут заплутався?
Лисиця підвела очі і побачила сивого Чоловіка, який прямував до неї. Вона загарчала, та це було більше схожим на скавуління. Чоловік взяв її на руки і почав звільняти з пут.
- Знав, я що не треба залишати сітку без нагляду. Тихо, тихо. Чого ж ти так вириваєшся?
Через кілька хвилин вже нічого не стримувало лисиччиних лап, та від виснаження її покинула свідомість.
Згодом Вона прийшла до тями. Роззирнулась. Під нею приємно гріла піч, збоку стояла мисочка з молоком, недалеко сидів Чоловік і щось майстрував. Нагадала собі попередні події і знов втратила свідомість.
