…На річці, що омивала мури замку, стояв млин. З вигляду він був дуже старим, мабуть, старішим від самого замку. Його стіни наче вросли в кам’янистий берег і, здавалося б, час йому не страшний. Важко було повірити, що ця древність могла працювати, та швидка течія все ж крутила порепане дерев’яне колесо.
Пухкенька Кондитерка, володарка млина, саме поралась коло великої печі, коли в двері легко постукали.
- Заходьте! – гукнула вона, трохи здивувавшись, адже не чекала сьогодні нікого, та далі не покинула роботи.
Важкі двері зі скрипом відчинились. На порозі стояла юна дівчина, її бліде тіло прикривало лише довге руде волосся.
- Любонько! – Кондитерка сплеснула в долоні. – Давненько ти не заходила. Щось трапилось? – Вона повитирала руки об край фартуха і, не чекаючи на відповідь, кинулась поратись в великій скрині, що служила їй ліжком.
Тим часом дівчина роззирнулась по приміщенні. У дальньому його куті гуркотіли масивні жорна, мелючи борошно. Вона як ніхто знала, що воно не просте, адже сама частенько допомагала хорошій знайомій, приносячи черепи, тази лопатки й інші великі кістки, які не могла згризти сама.
Нарешті жіночка витягла зі скрині оберемок тканини і подріботіла до Неї. Швидким рухом вона накинула на юнку якусь одежину, яка виявилась коротеньким лляним платтям і затягнула на талії широкий шкіряний ремінь. Окинула все оком, приклала пальця до пухких губ. Раптом їй сяйнула якась думка і вона видобула з-під скрині пару шкіряних сандалів.
- Знов підрізала якусь міщанку? – усміхнулась дівчина.
- Повинна ж я мати в що тебе одягнути. – Кондитерка підморгнула і витягла з печі рум’яні пиріжки. – Твої улюблені, з м’ясом.
Юнка взяла кілька, ступила крок до дверей:
- Мені потрібно йти…
- Куди? Ти ж щойно прийшла.
- До замку.
- Ааа.. – жіночка хитро всміхнулась і кивнула.
Вона швидко прямувала до воріт. Ще кілька метрів. Ось її ноги вже ступають по хиткому мостику через річку. Вона зупинилась. З чорної замкової пащі віяло прохолодою і вогкістю. Щось так манило туди. Вся впевненість кудись зникла, але було вже нестерпно чекати. І Вона ступила крок…
