Від нападу до захисту одна година полем,
Всі ранки тут заповнені таким похмільним болем,
Що душі розпадаються на атомне сміття.
І хтось ще тут шукатиме при цьому сенс життя?
Даруйте, я відкланяюсь, та повернуся лісом,
Допоки сонце зійде я обернуся бісом,
Нефритовою ящіркою я відповзу назад
У темні підземелля і тому буду рад..
Криваве попелище лишивши наостанок,
Осяйливим прозрінням в мені зійде світанок,
Та дзеркала уламками урізавшись в очах,
Порве глибокі рани по моїх ніжних снах.
Й щоразу це болючіше, вставати й знову йти,
Від сходу та й до заходу зірвали всі дроти,
А труби – ті витримують такий безмежний тиск,
Що дивно де знаходиться ще досі впертий блиск.
Від нападу й до захисту один наплив мігрені,
Коли весь світ знаходиться десь в радіоантені,
Птахами відлітатимуть думки в прямий ефір,
А з крана підкрадатиметься дикий хижий звір,
То й я за ним утоплюся в очищеній воді,
І висохну пустелею безкрайньою тоді,
Покрию сірим пилом сосновий горизонт,
Тут звідси і до старості один суцільний фронт..