…Вона тихо кралась коридорами. Ліворуч з дверної рами лилось м’яке світло і час від часу блимали яскраві спалахи. Чувся неприємний скрегіт металу. Закладало вуха. Вона зазирнула в проєм. Кімнату освітлювала тоненька воскова свічечка, приліплена до підлоги. Під високою стелею у густому павутинні покоїлися столітні трупи павуків. На обвуглених смолоскипами стінах застигли вощані патьоки. А у кутку сидів Він і точив свій мачете. З-під леза раз по раз виривався сніп іскор. На Його зосередженому обличчі танцювали теплі відблиски свічки, а у червоних очах читався холодний спокій. «Може б то і мені підготуватись?» - подумала Вона. Раптом Він підвів голову, та все що встиг побачити – це як майнула лисяча тінь. Підвівся, запхав мачете в піхви, відліпив від підлоги свічку, вийшов в коридор. Та там вже було пусто. Вона вже лежала в своїй норі і гризла людські кістки, притримуючи їх лапами. Гострі друзки інколи впивались в ясна, боляче дряпаючи. Полювала давно, тому кісток залишилось небагато. Коли з останньою було покінчено, Вона вилізла на двір. Біля входу в нору утворилась калюжа після вчорашнього дощу, опале листя не давало воді всмоктатись в землю. Вона потягнулась і відчула як зникає Її шерсть, довшають пальці, зменшуються вуха. Подивилась на своє відображення в калабаньці. Вітер грався довгим рудим волоссям. Облизалась, порізала язик об нагострені зуби, відчула як рот починає наповнюватись солодкою кров’ю. Вона розтягла губи у посмішці: «Хто ж наважиться поцілувати?» І попрямувала до замку, який виднівся поміж дерев…
