Подорожній,
Ненавиди
Мене,
Адже
Мене
Немає
За
Що любити.
Я палю,
Я вживаю
Алкоголь;
Я розвиваю
У своїй уяві
Ветегеріантво
Лікарень
З онкохворими
Я у вени впускаю
Ейфорію,
Що нагадує
Вогнище,
В якому все згорить;
Мій перший
І останній
Подих
Буде зроблений
В могилі,
Ніхто цього не побачить
Навіть
Той,
Хто давно
Викинувся
З вікна
Дерев’яної багатоповерхівки
Подорожній,
Ненавиди мене,
Адже
У мені
Застрягла
Твоя еволюція,
На яку ти згрібав
Свої останні кошти,
На яку ти ламав
Всі лімфовузли
Ніг,
Що пройшли
Сотні верст;
Крил немає,
Всі в бетоні
Занімілі
Язики
Кажуть
Ми
В полоні
В полоні снів
І пластинок
З восьмибітними
Шеф-кухарами
Ранкова
Ерекція
Не від того,
Що ти
Боже створіння
Ранкова
Ерекція,
Від того
Що ти кожен
День
Відчуваєш
У серці
Тепло
І всі сніданки,
І всі нерви,
І всі молекули
Шкіри
Плавляться,
Адже
Ти подорожуєш
Далекими землями,
Подалі
Від всіх,
Подалі
Від спазмів
Кореневих
Законсервованих
В кораблях,
Що пливуть
На Звалище
Залишених Спогадів
Подорожній,
Ненавиди мене,
Адже
Я не принесу
Тобі
Ні тепла,
Ні смерті,
Ні полегшення,
Ні мотузок,
Ти
І
Так, вільний;
Кричи
На повні
Груди
Цю
Пісню
Свободи,
Яку ніколи
Не пустять
По вечірньому радіо,
Яку ніхто
Не знає,
Окрім
Прибережних
Птахів
