Я з’їдаю рибу починаючи з голови,
Я проникаю у її нутрощі своїм язиком,
Я ламаю всі кістки своїми зубами,
Які я чищу корою залізних дерев,
І ця риба гниє у моєму шлунку
Її частинки відферментовуються
і по’єднюються з вулицями,
з рельєфом міста,
що всередині мене,
з ліхтарями, що відсвічуютьсь пісні
сонних дітей,
дівчина невисокого зросту
сидить на тротуарі,
і її ноги зливаються з тріщинами
тротуару,
і її губи промовляють молитви
до невідомого,
вона обчищає свою шкіру
від надмірної кількості
повітряних кульок,
повітря здушується в її горлі,
щоб більше ніколи не повернутись в минуле
і коли море, торкається пристані
цього порожнього міста,
дівчина ступає на берег своїми босими ногами,
пісок розлітається на всі сторони
і місяць зникає,
замовляючи свої рани
вона роздягається і її груди тверднуть
наповнюючись кольоровим молоком,
вона кидається у море
і пливе,
пливе,
пливе,
до поки,
останні рухи її не зникають
за лінією місячної ночі.
