З землі прорвалось маленьке джерело
Безсиле, чисте, первозданне
І побігло світ дивитись, потекло
Все таке цікаве, непізнанне.
Біжить джерельце, дивиться на землю
Минаючи дерев старих коріння,
Стрічає холод і посуху денну
І пори року швидкісне гоніння.
Тече тихенько студеная водичка
Й думка на умі: «Як струмочком стати?
Гей, хмаринка, двоюрідна сестричка
Не могла б ти трохи сил додати?»
І дала хмаринка водиці дощової
Відчуло джерельце силу, що зійшла
«Стало я струмочком, хочу буть рікою!»
Тепер у нього хитра задумка прийшла.
Біжить вода, долає перешкоди
На шляху трапляються великі камінці
Долає бідний всі напасті й негоди
Та заздрить своїй тітонці – ріці.
По йому ходять і землю кидають,
Роблять загати на його шляху,
Що він слабенький цього не знають
І струмочок томиться на своїм бігу.
Звернувся він до тітки – річки однієї:
«Пожалій мою безсилу мить
Дай мені водиці – силоньки твоєї,
Щоб далі путь собі зробить!»
Послухала вона й дала йому сили
Перетворився струмок у биструю ріку,
Тепер йому усі брати корились
Він зносив все, що траплялось на шляху.
Бурлить вода холодна, каламутна
Зриває мости, дерева з корнем вириває
Невесела слава у нової ріки здобута,
Та джерело не знало, що вода в море упадає.
І злилась вода його із піною морською,
Розчинились краплі в виррі забуття…
Ще ріка народиться із джерельця водою,
Щоб повторити знову свій коловорот життя.