ось по цих лініях кахеля
ти ходила босими ногами,
залишаючи тріщини і вибоїни
ось перед цим дзеркалом ти стояла
і вдивлялась за своїми поминками
що кроїли твої вії
на маленькі сематичні квадрати
і нігті
нігті
зажди перед початком
зачаття війни у твоїй голові
перетворювались у хвою.
і вода, що закінчувалась у кранах
тепер після твого відходу тече
рівними хвилями,
рваними ранами
і ще дев’ять тисяч шістсот
п’ятдесят чотири кроки до ванної
я не дійду
нехай мене хтось підхопить
і дотягне,
як важкий мішок з картоплею
адже я стомився голити своє обличчя
адже я стомився цілувати порожній макет
адже я стомився бути під час Різдва
один на один з деревом жалю,
з деревом,
що старіє,
під яке, мені завжди якісь їблани кладуть дробовик
я не вистрілю
і не мрійте,
хоча краще я б вже впав і заснув,
і наснилось мені б що я серед пшеничного поля,
голим полюю оленя,
чи просто танцюю біля вогню
а ще краще було б вимкнути усе світло
увімкнути опалення і кінчаючись
кінчати у сміттєвий бак,
розглядаючи твоє молоде цнотливе тіло
на старій плівковій фотографії.
Та проте ні опалення,
ні фотографій не збереглось
я холону в застудженій від сирої зими квартирі
і лише птахи, що пролітають ключем
в безконечність
нагадують про те, що все було
і ніхто не забув.
