...збережи, а ти вбиваєш знов,
не звертаєш меншої уваги,
тільки я між поверхових скронь
досі відчуваю теплий запах
тих дерев, з якими ми росли,
тихих вулиць, викладених в камінь,
дуже часто згадую вві сні
давні дні некольорових графік.
кілька років, вдвічі вищий світ,
ненароджене дитя майстрів-прорабів,
за парканом - ні краси, ні слів,
ані користі - лише іржаві крани,
що вмирають вздовж околиць міст,
простягнувши руки з огорожі:
збережіть хоча б на сотню літ
те, що в серці добрім переможе.
поміж вулиць змішані думки,
в шані блиск дзекральних відображень,
зупинись, поглянь у ті шибки
і подумай, що ти дітям скажеш,
бо нема душі в скляних очах,
холод технологій і уваги,
зупинись, хай у твоїх руках
вистачить любові і наснаги.
мій пост скриптум: ти іще жива.
навіть, як мене не стане зовсім,
житиму навік у цих словах.
Київ. Листопад ’12. Осінь.
