Ніч красиво сиділа на краєчках відмерлих дахів.
Знов лічила на пальцях час швидкий, щоб почати вже мандри.
Одним поглядом в вічність розганяла крикливих птахів.
І знімала свій фільм, видаляла невдалі знов кадри.
Хтось гуляв уночі. Так самотньо, не бачачи сну.
Сам на сам та із кимось знов блукав вже не знавши що далі.
Так хотів він у серце повернути мінливу весну.
Та вже ні… розірвались непривабливі з виду сандалі.
Ніч змінила сюжет. Та він знову зі мною й один.
Поцілунки і сльози, перетоптані нами дороги.
Все це скоро спливе. Та на мало…на кілька годин.
Ніч сидить на даху, легковажно лиш звісивши ноги.
