Нема «Ласкаво просимо!» при вході
І не зустріне вас привітливий швейцар,
Але гостинність щира тут у моді.
Прошу до столу, кипить вже самовар!
Ми поговоримо про мого тата.
Лише для нього з рядків цих складу вірш.
Дійсно багато хочеться сказати!
Ви пийте чайчик, а я почну скоріш.
В нашій родині такий він є один,
Тому що інші всі – жіноче тріо.
Живе вже більше трьохсот тисяч годин,
Навколишнє сприймає досить зріло.
За тих шістнадцять років, що ти поряд,
Жодного разу мене ще не підвів.
А коли бачу твій суворий погляд,
Враз відчуваю, що ти все зрозумів.
Я на тебе частенько ображаюсь,
Але я знаю, що ти свариш не зі зла.
Лише тому (відчула це, признаюсь),
Що хочеш, аби в тебе я «най…» була.
Скільки тебе свідомо пам’ятаю,
Зазнала зовнішність твоя змін мало:
Статурою змужнів; в очах читаю, –
Мудрість своїх років відчув ти вдало.
Батьків ти рідних любиш й поважаєш.
Будь певним – вони цінують цю любов.
Є в тебе брат. Я думаю, що знаєш, –
Вірне плече він, бо ви є рідна кров.
Так само і на нас ти розраховуй.
Ми – тебе частина і твого життя.
Долю краще свою не випробовуй,
А просто з нами разом йди в майбуття.
Єдине, що тобі ще не сказала:
Не потребую іншого я тата!
Ніколи кращого я не бажала,
Щирість цих слів вбачаєш в очатах.
Тому в цей день я хочу побажати,
Щоб завжди був здоровий і сміх лунав –
Постійно будеш гарно виглядати
І щастя буде, бо ще не все пізнав.
На цьому скінчаю я свій монолог,
Надію маю – вам було цікаво.
Допили чайчик, з*їли смачний пирог,
Дякую за увагу. Піду я, вип’ю каву…