Чорнила розтікаються по білому паперу.
П'ять секунд до неба і вічність до тебе...
Слова йдуть квапливо один за одним,
А думки поміж ними, їм тісно у сяйві твоїх дорогих хвилин.
Пишу, що сміюся, в думках лиш "сумую".
"Напевно зірвуся. Та ні, ще живу я".
Вино та робота, робота й вино,
Машина, дорога, банальне кіно...
Пишу, що хворію, не пишу лиш від чого.
"...від кохання я млію...". А це тут до чого?
Черкаю черкаю, правлю, пишу.
Палю, викидаю... І знову: "Люблю".
Від серця до серця тягнуться нитки.
В Лондрні рвуться, там і зростають.
Років вже з двадцять потроху мене убивають.
Граються в піжмурки наші слова
Між трикрапками, комами - звична біда.
У небі нічному майнула зоря,
Вказала на тебе...на тебе...
Удома вже звично чекає Агата,
Мабуть вже завершу... Ім'я. Підпис. Дата.