Липкими думками ти ниєш в мені,
Роздираєш на горе твоє "не кохаю".
І я біля тебе (немов в чужині)
Туманом холодним повільно зникаю.
Спалив нелюбов’ю ти крила-вірші!
Прикрив голе тіло шматочками неба.
Не стало тепер ні краплини душі -
Тієї, що жила... бо так було треба.
Невільно вселилась в мені пустота,
Така що до крику, до відчаю, болю!
Запечена кров на медових вустах,
Бо досі хворію й живу лиш тобою...