Я – не трибун, не критик, не політик,
Не Цицерон – ще «перли» з моїх вуст
Не здумали у простір полетіти,
І не акула я пера, як Прус.
Та я кричу – і сором не здолає
Мене, слабку, бо слабкість вже пройшла: -
В моїй країні, в ріднім милім краї
Настала дивна (чи дурна?) пора.
Піду я вивчу мову гагаузьку.
(Мо”, документ мені на ній пришлють?)
До стелі – словників, і труд – не людський
Всі мови світу вивчити. Та ж лють
Охоплює, що мова ця - «теляча»,
Затерта, ніби це – жупан, до дір.
Я з нею народилася! І плачу,
Так плачу, що порушився мій зір.
Піду до лікаря, хай окуляри
Пропише, щоби врешті я змогла
Читати й зрозуміти (чи ж нездара?)
Те, що спада з «високого пера».
Земля - велична, горда, неділима.
Не треба більш бездарних тих ідей.
Бо мова має бути лиш єдина,
Щоб об”єднала всіх своїх людей.
Земля - велична, горда, неділима.
Не треба більш бездарних тих ідей.
Бо мова має бути лиш єдина,
Щоб об”єднала всіх своїх людей.
Я ТАКОЖ ТАК ВВАЖАЮ!!!!
Ліоліна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Я думаю, що все ж таки більшість людей в країні схиляються до думки, що мова повинна бути єдина (як і в інших країнах). Після розвалу СРСР треба було багато часу, щоб народ оцінив свою незалежність, незалежність мови в тому числі. А тут на тобі - все розвалюється. Біда прийшла (а вона одна не ходить)