Не пахла в чашці вже застигла кава,
Та дівчина терпляче так чекала,
Бо він казав: - Чекай мене, кохана,-
Коли про зустріч домовлялись рано.
Вона сиділа, а його нема,
І душу огорта журба німа.
Перед очима – мила СМС: -
Моє кохання лине до небес!-
Та літери хитаються зі страху,
Чи ніби брейк вистрибують мурахи.
Чом не прийшов? Яка тому причина?
Ой лишенько, напала скарлатина?
А, може, ще (сказати я боюся)
Спинили його повінь, землетруси?
Розпочалася революція, війна?
Чи в лапи динозавру, що з Дніпра
Зненацька вискочив і з”їв його, попав?
Де милий мій, куди ж це він пропав?
Чекає довго. Вже й не в перший раз,
Шукаючи причини повсякчас,
Хоч знає, що причина там єдина –
У нього вдома діти і дружина.
Ох, ці ловеласи! 
