Так багато тебе в моїй голові.
Наче місяць, що в повні, не даєш спати мені.
Болять очі кожної світлої днини
І від замовчування імені твого – губи…
У закутках душі, де знову пусто – твій дух витає,
І допоки я тебе не відпущу – моє серце він пожирає.
То не камінь і не метелики тим більше,
То, по-моєму – пісня, що до тебе кличе.
Одна для двох пастка,
Одна петля, що зв’язала не навмання.
І не просто так надірвалась мого серця половина…
(Без почуттів вона мертва).
