Секундою раньше, в обіймах дощу
відлітаючи в вирій, залишивши страхи,
в поховану вічність прощання кричу,
надійно закутавшись пір'ями птахи.
Секундою потім у всохлій траві,
шукаючи стежками виспілі злаки,
мну тілом нещадно всі стебла нові,
в землі загубивши всі вкрадені знаки.
Секундою долі в замерзлій воді,
тонучи рибою, втятий від спраги,
заточую владу в безмежне "тоді",
собі повернувши хоч краплю відваги.
Секундою зараз віддавши кінці,
ловлячи вітер за ріг і за вуха,
за борт виставляю численні ловці,
в надії забути слово "розруха".
