Можеш кричати, ображатись, плакати - мені все одно. Адже ти, по суті, для мене ніщо. Ти просто чорна цятка на моєму білосніжному ложі, яка легко видаляється за допомогою прального порошка. Усі твої безглузді думки про свою вагомість ніщо інше, як клітка твоїх власних протиріч і блукать. Усі твої епітети й описи своєї величності роблять тебе схожою на клоуна, який кожного дня потішає людей у цирку. Іноді на цих перфоменсах з'являюсь і я разом із своїм спокійним поглядом і, чесно кажучи, від душі сміюся над твоїми витівками. Ти, наче павук, плетеш свої сіті інтриг, затягуючи до них усе нових і нових жертв, але ніяк не піймаєш найголовнішої - мене. Знаєш, мені приность втіху дивитись як ти намагаєшся розв'язувати проблеми інших, хоча навіть із своїми впоратись не можеш. Ти, наче той мазахіст, кожного дня намагаєшся завдати собі якомога більше болю спогадами, мимолітними поглядами, гострими словами - усім, що може тривожити твоє слабке серце. Дивно, як ти не розумієш, що твої шанси такі ж можливі, як і ділення на нуль. Твої потуги та опускання рук викликають у мене настільки дикий сміх, що, почувши його, звірі починають тікати, а люди намагаються обійти стороною. Це приносить мені дику насолоду, як не дивно...
Я дам тобі одну пораду: припини намагання, зітри з пам'яті спогади та почни нове життя; відповідай болем на біль, злом на зло, нанавистю на ненависть, зроби так, щоб я шкодував, що втратив тебе.
