Одного разу я прокинулась байдужа
До того, що мільйон хвилин любила.
Вважала найріднішим, найтеплішим...
Вогонь змінила повечірня стужа.
Одного разу я прокинулась холодна.
Спустошена незрілими вогнями,
Без орієнтирів, без пунктирних ліній
І без пурпурно-світлих окулярів.
І все розсипалось, усе, що будувала.
Усі надії вітром рознесло
На всі чотири сторони печалі
Одного ранку стало все одно.
І голос не ганяв вже кров по венах
І я не знала далі куди йти
Одного ранку я прокинулась без тебе
І не хотіла більш тебе знайти.
Oxa відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
прокинетесь...але спочатку багато що потрібно буде пережити...мені для цього знадобилось більше двох років...та і то, не можу сказати, що повністю вільна від всього того...
По венах!
Напевно, була вагома причина, щоб так охолонути? Або просто Ви на нього дивилися крізь рожеві скельця любові, а він не був ніколи пухнастим і щирим?
Oxa відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
дякую, що підмітили...виправлю)
він вже два роки не може вирішити чого хоче...а чекання..воно виїдає зсередини найщиріші почуття...він не відпускає, але якщо підходить дуже близько, наче лякається і знову відштовхує...більше двох років бовтатись між небом і землею...можна і охолонути...