Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Весняна Осінь: Вона: вперта, горда, незмінна… - ВІРШ

logo
Весняна Осінь: Вона: вперта, горда, незмінна… - ВІРШ
UA  |  FR  |  RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека
України
| Поети
Кл. Поезії
| Інші поет.
сайти, канали
| СЛОВНИКИ ПОЕТАМ| Сайти вчителям| ДО ВУС синоніми| Оголошення| Літературні премії| Спілкування| Контакти
Кл. Поезії

  x
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<


e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >
Зараз на сайті - 1
Немає нікого ;(...
Пошук

Перевірка розміру



honeypot

Вона: вперта, горда, незмінна…

Весняна Осінь :: Вона: вперта, горда, незмінна…
Її  Львів,-  і  досі  закоханий  у  нічну  безодню  неба,  такий  щирий,  ніжний,  привітний,  сьогодні  -  далекий,  чужий,  зболенний  лютневими  пристрастями  Зими.  Старенький  трамвай  нагадує  про  сіру  занедбану  буденність,  перехожі  вулиці,  заклопотані  своїми  проблемами,  не  дають  найменшого  поштовху  до  усмішки,  вуличний  хаос,  завірюха  і  жодного  натяку  на  те,  що  сьогодні  хоч  щось  увійде  в  Її  душу,  подарує  кусочок  романтики,  запалить  вогник  тих  дивних  для  усвідомлення  почуттів,  зачарує,  приворожить,  а  потім...  Хай  зникне!  

 Дарма,  дарма,  дарма,  що  у  серці  зневіра.  Тільки  сьогодні,  хай  навіть  на  один  вечір,  на  мить,  на  долю  секунди,  у  якій  відкривається  усе  життя,  на  подих,    відчути,  згадати,  збагнути,  закохано  подивитись  у  даль,  і  просто  чекати  на  щастя  побачити  знайомі  очі.  Як  давно  Вона  не  відчувала,  не  мріяла,  не  зупинялась  просто,  щоб  глянути  у  нічне  небо.  А  сьогодні...  Не  може  пояснити,  щось  дивне  ввірвалося  в  душу,  кинуло  шмат  надії  і  прошепотіло  “Досить!”  А  потім  пішло,  наробивши  в  серці  гармидер,  і  не  сказало,  чи  вернеться...

І  все-таки  Вона  залишилась  на  тій  зупинці  вчорашніх  ілюзій:  вперта,  горда,  незмінна,  так  і  зосталася  в  очікуванні  незбагненного  дива.  Надія,  яка  так  палко  виривалася  на  волю,  закричала,  забилася  сполоханою  пташиною,  залишаючи  слід  роз'ятреної  рани.  Але  раз-у-раз  її  віра  так  вперто  запалювала  вогник  Любові...

Ні!!!  Ні!!!  Не  можна  допустити  останнє,  не  зараз,  не  в  цю  мить,  ніколи...  А  чому  ж  так  вперто  б'ється  серце,  чому  дає  ще  жити,  чому  не  може  впасти  серед  розбитих  мрій,  заснути  і  не  прокинутись,  чому  ще  здатне  боротись,  чому  не  може  так  просто  піти?..  На  ці  вічні  запитання  Вона  і  досі  не  знає  відповіді.  Чи  то  доля  дає  поштовх  іти  далі,  ступати  важкою  ходою  по  львівській  бруківці,  чи  життя  вперто  кричить:  “Не  здавайся!”,  але  Вона  йде.  У  серці  крім  болю  не  має  місця  ні  для  кого,  жодних  емоцій,  жодної  сльозинки  на  обличчі  за  останніх  кілька  років  і  навіть  жодних  думок.

Аж  ось  і  зупинка.  Старенька  кав'ярня  манить  аромооксамитом  львівської  кави,  кілька  відвідувачів,  байдужих  до  погоди  надворі,  її  улюблений  столик  біля  вікна,-  саме  тут  відкривається  її  світ,  незнаний,  непідкорений,  далекий.  Кава,  коньяк,  біль.  На  устах  спогад,  що  ріже,  наче  ножем,  у  серці-  зовсім  нічого,  у  душі  кілька  ран  із  запахом  вчорашнього  і  лише  крихта  мрій...

...Ніхто  не  прийшов...  Все-таки  Ніхто  не  приходить...  В  застиглих  зелених  очах  якесь  далеке  відлуння.  Кава,  коньяк...  Завтра  Її  знову  можна  побачити  тут:  те  саме  розхристане  волосся,  той  самий  погляд  і  ті  самі  безнадійні  надії...

P.  S.  Не  питайте  хто  Вона,  де  живе,  чому  не  вміє  більше  плакати.  У  ній  так  мало  життя,  але  таке  бажання  жити.  Вона  звичайна  пересічна  жителька(чи  житель)  вашого  міста,  А  може  у  цих  рядках,  ви  впізнали  кожного  з  вас  у  хвилини  найбільших  розчарувань.  Вона  сильна  і  обов'язково  у  шибку  тієї  кав'ярні  постукає  Її  щастя.  Вірте,  боріться,  кохайте,  відчувайте  і  ніколи  не  здавайтесь,  бо  лише  Віра,  Надія,  Любов  дають  те,  чого  так  прагне  Ваше  серце.  Не  бійтеся  впустити  у  свою  душу  клаптик  неба,  запросити  погостювати    Весну,  помріяти,  відчути...  

Життя  -  Богом  даний  привілей,  воно-  прекрасне!  Пам'ятай  про  це!

ID:  352013
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 21.07.2012 20:51:13
© дата внесення змiн: 03.06.2019 16:02:44
автор: Весняна Осінь

Мені подобається 0 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



back Попередній твір     Наступний твір forward
author   Перейти на сторінку автора
edit   Редагувати trash   Видалити    print Роздрукувати


 

В Обране додали: Борода, Андрій Яремко-Ярий, Ірина Гнатюк, ГАЛИНА КОРИЗМА, Тетяна Луківська, Рижулька, Чита4ка, Helen Birets, Aelita Bostock
Прочитаний усіма відвідувачами (1743)
В тому числі авторами сайту (68) показати авторів
Середня оцінка поета: 5.00 Середня оцінка читача: 5.00
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі..




КОМЕНТАРІ

щемно і ніжно 12
 
Раїса Гришина, 04.10.2012 - 10:45
Чудовий твір! Дякую! 12 16 give_rose 22 19
 
Весняна Осінь відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую Вам за теплий візит smile
 
12 просто чекати на щастя ===супер роздум 12 12 43 give_rose
 
Весняна Осінь відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую Вам. Дуже люблю Вашу творчість, близька вона мені. Тішуся, що заходите give_rose
 
Борода, 22.07.2012 - 20:41
12 12 12 12 12
Обнадійливо-психологічний твір і життєстверджуючий. Чудово, Оксанко! give_rose give_rose give_rose
 
Весняна Осінь відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за таке порівняння, пане Ігоре. Рада Вас знову бачити на сайті give_rose
 
ГАЛИНА КОРИЗМА, 22.07.2012 - 20:38
І все-таки Вона залишилась на тій зупинці вчорашніх ілюзій: вперта, горда, незмінна, так і зосталася в очікуванні незбагненного дива. Надія, яка так палко виривалася на волю, закричала, забилася сполоханою пташиною, залишаючи слід роз'ятреної рани. Але раз-у-раз її віра так вперто запалювала вогник Любові...

В цих рядках себе віднайшла. Захотілось поплакати, щоб ніхто не побачив... Торкнулось глибоко. Розчулили ви мене.
Неймовірно написано. Хочеться для себе залишити, в обране.
 
Весняна Осінь відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Як добре, що Ви є. Бо Ви як ніхто інший тонко і особливо відчуваєте мою прозу. Заради цього, хочеться знову створити творчий безлад на столі, включити настільну лампу і писати... Дякую Вам за всі теплі візити. Завжди Вам рада give_rose
 
 
Весняна Осінь відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
give_rose
 
Рижулька, 21.07.2012 - 21:59
Осене, це - непервершано. Беру в Обране, щоб знов і знову перечитувати у хвилини розпачу, черпаючи з твоїх рядків наснагу до життя. 12 smile 16 give_rose 22 22
 
Весняна Осінь відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую. Твої емоції- це моє прискорене серцебиття. Завжди Тобі рада give_rose
 
романтично, так захопливо!!! 12 12 12 wink smile friends
 
Весняна Осінь відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, що знову прийшли в гості з теплом give_rose
 
Наталя Затишна, 21.07.2012 - 21:42
Так і відчула запах Львову. Дякую за приємні відчуття! 23 16
 
Весняна Осінь відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую Вам, що знову завітали і відчули. Завжди Вам рада give_rose
 
Ірина Гнатюк, 21.07.2012 - 21:29
Знаєте, я читала-читала-читала і, дійсно, знайшла в кожному рядку себе в хвилини розпачу...той самий Львів і той столик біля вікна...і знаєте що - дякую Вам за останній абзац...

чудово...захопило 22 23
 
Весняна Осінь відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую Вам!!!! Рада, коли так. Цей твір писався півтора року тому, також у хвилини розпачу. Раптом захотілось знайти світло, веселку і саме життя і вручити його читачам. Дякую, що відчули give_rose
 
Aelita Bostock, 21.07.2012 - 21:00
шикарно)
геніально!)
ні, правда, у мене немає слів)
 
Весняна Осінь відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ого, Ваші емоції дарують крила. Дякую щиро give_rose
 
Окрилена, 21.07.2012 - 20:59
Життя - Богом даний привілей, воно- прекрасне! 12 16
Пам'ятатиму 23 22
 
Весняна Осінь відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, Наталю, за цю пам'ять. Рада Тобі give_rose
 

ДО ВУС синоніми
Синонім до слова:  Новий
dashavsky: - Необлапаний
Синонім до слова:  збагнути
dashavsky: - усвідомити
Синонім до слова:  збагнути
dashavsky: - Усвідомит
Синонім до слова:  Новий
Батьківна: - Свіжий
Синонім до слова:  Новий
Enol: - неопалимий
Синонім до слова:  Новий
Под Сукно: - нетронутый
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Пантелій Любченко: - Замашна.
Синонім до слова:  Бутылка
ixeldino: - Пляхан, СкляЖка
Синонім до слова:  говорити
Svitlana_Belyakova: - базiкати
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Под Сукно: - ти
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Под Сукно: - ви
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Под Сукно: - ти
Синонім до слова:  аврора
Ти: - "древній грек")
Синонім до слова:  візаві
Leskiv: - Пречудово :12:
Синонім до слова:  візаві
Enol: - віч-на-віч на вічність
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Enol: -
Синонім до слова:  говорити
dashavsky: - патякати
Синонім до слова:  говорити
Пантелій Любченко: - вербалити
Синонім до слова:  аврора
Маргіз: - Мигавиця, кольорова мигавиця
Синонім до слова:  аврора
Юхниця Євген: - смолоскиподення
Синонім до слова:  аврора
Ніжинський: - пробудниця-зоряниця
Синонім до слова:  метал
Enol: - ну що - нічого?
x
Нові твори
Обрати твори за період: