Усім тим, хто щомиті шукає прекрасне, хто вірить у казку останніх осінніх ночей, хто хоч колись тримав у долонях клаптик неба, і просто своїм читачам присвячую...
Десь за вікном, у гамірній суєті львівських вулиць, осінь цілує заспані калюжі перших розтанувших сніжинок. Леткий подих вітру ледь помітно стукає у шибку, тим самим, ніби нагадуючи про щось дуже важливе. Чи то спонтанний трамвай далеких думок вривається у душу, чи то несамовито швидкий потяг віддалених емоцій мчить зі швидкістю світлової хвилі, чи пустий перон безнадійних надій... А може я просто заплуталась у власних почуттях і десь на дні свого серця шукаю відповіді на вічні запитання...
Саме зараз, Тобі не вистачає доби на день життя, просторої небесної блакиті над головою, якоїсь невеличкої радості... А може... Насправді хочеться прохолодного вітру, райдужних безкрилих мрій, одягнути махрові тапочки на босу ногу, вимкнути комп'ютер, сісти за письмовий стіл, ввімкнути настільну лампу,- і тоді — нові записи в щоденник, запах яблук у кімнаті, ледь прочинене вікно, чашка гарячого чаю з лимоном і ... І там, у напівтемній кімнаті , притулившись в унісон до Твого серця, вирують думки... Такі різні і такі схожі... Вони ніби дивляться у Твою душу, пронизують буття і разом із зорями на нічному небосхилі сторожують світ...
А так хочеться втекти крізь те відчинене вікно, зловити тонкий аромат осінніх пахощів, подарувати свою усмішку випадковому перехожому, поцілувати осінь в чоло і відчути як надсадно пульсує життя невідомого завтра. Ви відчуваєте цей запах- щось дивне, осіннє, але таке заворожуюче...і так схоже на мій внутрішній світ... Я б обов'язково Вам його подарувала... Але комп'ютери ще не навчились передавати запахів і не має такого сайту, який б зміг це зробити... А жаль... Бо внутрішній світ можна виразити лише тихим мовчанням у шелесті думок, його не можна помістити на долоні життя, внутрішній світ людини- це найбільша частина її душі...І в світі не має маленьких слів, маленького почуття чи маленької Любові. Бо не можна кохати випадково, чи відчувати у пів серця...
Людина завжди шукає себе і той куточок, у якому може погостювати її тендітне серце... А шлях до щастя зовсім поруч...
P. S. У шибку мого вікна вже стукає вечір,вуличні ліхтарі захопилися режисурою, створюючи оскароносні стрічки світового кохання, кругом така сонна тиша, лише там, зліва, де серце, вирує свій світ....
