Ніч в легких обіймах заховає
Твій біль і сум, твою планету.
І зірку, повір, так іноді буває,
Зірви на щастя і прикмету.
Можливо щедрою рукою
Вона запалить іскри щастя
Можливо теплою рікою
Тектиме радість у зап’ястя.
А може рви з неба щосили
Усі комети, зорі, метеори,
І проси у них, щоб натрусили
Вогню в твої життєві коридори…
І ночі всі проводь на дворі,
Поглядом неба не пускай,
І в цих глибино неозорих
Просторах шлях свій відшукай.
Але навіщо сили марнувать?
В інші бігати світи навіщо?
Невже в кайдани може закувать
Сум, що кинув погляд так зловіще?
О ні, не біжи й нічого не шукай,
Зорі в небесних полях облиш,
В тінях своїх не блукай,
По чумацьких не літай шляхах!..
Бо може, ми і є ті з вами,
З неба падаючі зорі?
Бо може, ми, недоторкані вітрами,
Щасливі перли сховані у морі?...