Вдихаю останки ранку –
Відчуваю себе живою.
Переливаю твою ніжність в склянку
З моїх долонь…
Мене лякає спрага.
УВАГА!!!!!
Склянка наполовину повна
Чи порожня?
Потрібно накрити тарілкою,
Щоб не перетворилася на пару
І не обпікала мене,
Вбивала мене…
Або поставлю в холодильник,
А раптом хтось вип’є з похмілля? –
Наведу будильник
(тільки тихо,щоб ти не злякався,
не помітив)…
І коли
Твоя ніжність виштовхне
На поверхню всі несказані слова,
(ти – жайворонок, а я – сова
чи навпаки?).
Тоді я буду плакати,
Вип’ю до половини
А іншу залишу на завтра
(замість вранішнього чаю).
Вибачаюсь…
А, можливо, домішаю
Туди любові твоєї і смутку,
І вип’ю залпом на тще серце
За кохання.
Це остання ніжність
Твоя мені –
Завтра хтось із нас неодмінно
Скаже: Йди…
Йду,
Забираю із собою лише
Щасливу блузку,
Букет бузку
І пляшку рому –
Ти ж випив мою любов,
А мені твою заборонено?..
Додому…
дякую
