Екскурсії - це вкрай цікаво, стільки всього нового можна дізнатись, тільки шкода, що це вкрай нудно. Так ось, йде екскурсія в музеї ,,дуже старої історії,, (тої коли динозаври бігали), веде екскурсію дідусь з хитрим поглядом, наче сам тоді жив і займався мисливством та збиральництвом, зі скуйовдженим волоссям та очима постійно бігаючими за неменш жвавим вказівним пальцем. Сьогодні щасливчиками, які вже четверту годину сплять замість уроків, були учні 8 - А клас.
Група людей на чолі з екскурсоводом плавно підійшла до самого цікавого: кісток та інших решток наших пращурів. Ммм, кістки... радість антрополога, він побачивши їх може повністю описати будову людини, найбільш можливу смерть, вік та деякі звички. Сонним учням пощастило почути вкрай цікаву єресь історикознавця Івана ( на бейджику прочитав):
- Один мільйон років тому час був не спокійний, всі виживали як вміли, ось ви, - дивлячись на дівчинку з голим пупом, - Взагалі не вижили, обіцяю. В ті часи цінувалася сила, мудрість, плодовитість та магія… гарні були часи. Недоліком тогочасної системи був постійний інцест, через що народжувалось багато хворих дітей. Ця проблема вирішувалась вкрай дієво: якщо не вистачало їжі на проживання то таких дітей мордовали голодом в першу чергу, потім старих, а потім вже любих жінок, що легко вирахувати по знайденим черепкам. Час, як я казав був не спокійний, то динозавр тебе перебіжить, то в жертву богам спалять, отож не було довіри між людьми, - підходячи до експоната з чорними дрібно порізаними кістками і облизуючись, - Тут, на моєму улюбленому експонаті, ми бачимо сліди канібалізму... Судячи зі всього в місцевості, де ми знайшли ці кістки, жили два канібали, бо два характерних знаряддя вбивства. Ці два канібали ходили на полювання на людей вибираючи того, хто найбільш відвалився від стада. Їли вони рідко, але багато. Спочатку вони отруювали жертву, а вже потім тягнули до себе в печеру. Вбивали в останню чергу, щоб м’ясо не пропало. Потім різали на шматки і жарили на вогні. Таким чином канібали добре й весело жили. Доречі, як сказав мій друг антрополог, це було щось на зразок сучасного подружжя. Це був канібал-жінка та канібал-самець, які досить часто входили в половий контакт, а потім їли новонароджених. На експонаті ми бачимо зажарені кісти жінки канібала, з чого у вас може виникнути питання: а що сталося? Як показують дослідження, найбільш ймовірним є ось такий варіант: два канібали вже довго не їли та в їх жорстоко викручувало животи, щоб заглушити біль, вони часто спарювалися і ось в якийсь момент жінка підчас сексу відкусила чоловіку полового члена, на що його господар в край розсердився та вбив жінку. Ось так закінчилась їх щасливе подружнє життя. Канібал залишився один в печері та сумував, але тепер він міг оформити печеру на свій смак. Він розмалював малюнками тварин, жінок та одну частину печери він залишив на свої пафосні мемуари, з вашого дозволу прочитаю один цікавий момент: ,,Погано бути одному. Ніхто не підтримає, ніхто не дасть руку, коли впав, ніхто не допоможе в полюванні, ніхто не чекає вдома, ніхто не любить, нікого не любиш. Нікому не потрібний - один на світі та весь світ проти тебе, адже для всіх ти вбивця, навіть не спробують зрозуміти твої проблеми. Навіщо? Ти чужий. Злодій. Лох. Я просто дивний для їх, але хіба це причина мене ігнорувати? Я жертва дурних табу. Мені навіть не можна й рота розкрити, бо вб’ють. Ех...ходи, ховайся, блукай між ніг лінивих динозаврів. Розважаюсь розмовами з собою, мистецтвом та улюбленою справою - вбивством для проживання. Все ж у мене завжди є їжа, я не від кого не залежу. Мене не пожертвують богам, не будуть практикувати на мені збочення, не змусять йти на мамонта, не будуть використовувати, як наживку для динозавра, та взагалі не використають, люди вони такі - бий своїх, щоб чужі боялись. Ех... як важко бути одному, але цілком можливо,,.
- Думаєте чому я зачитав вам це? Ви не думаєте... але я всеодно вам розповім! По-перше, це чи не єдиний доказ того, що людина могла жити без стада сама. Це дає надію, що й зараз, після років еволюції, ми можемо жити незалежно. По-друге, годуйте своїх жінок, а то вони вас з’їдять, не з’їдять дак понадкушують. По-третє, мистецтво завжди було в серці людини тільки побачити його змогли найбільш уважні та, як правило, самотні. А тепер зі світу в якому не було буднів та вихідних, а були кам’яні знаряддя праці, двометрова трава та вогонь, ви відправляєтесь в автобус, - чомусь поспішно сказав оповідач завбачивши охоронця музею та швиденько посунувся до виходу, - Знову один, - буркнув підніс чоловік.
ID:
335999
Рубрика: Проза
дата надходження: 08.05.2012 20:55:34
© дата внесення змiн: 30.08.2013 21:28:48
автор: Уявна одиниця
Вкажіть причину вашої скарги
|
