Коли ти знаходишся в самому низу, найбільшим твоїм нещастям буде те, що ти раніше пізнав щастя.
***
Коли летиш каменем вниз,
Все не важливо,
Тримайсь за карниз
Врятує – можливо.
Врятує нікчемне твоє буття,
З усіма його «перевагами»
І приведе до каяття
Катів твоїх з їхніми мантрами,
Що їх співають вони щоночі
І тобі не дають заснуть.
Не дають навіть зімкнути очі,
Не дають вловити священну суть.
А може й не треба її нам знати?
Може не наша то справа?
Чи може в думок каземати
Захована ця переправа?
Переправа до суті, до сенсу буття.
Де кожен як кат, і ти, брате, й я
І всі потребуємо лиш забуття
Хто ми й навіщо? Звідки прийшли?
І чому не дають заснути думки?
Навіщо живемо? Чому помремо?
Чи може життя лиш суцільне кіно?
А в кінці лиш титри сумно підуть,
І тебе неживого в могилу вкладуть?
