Живе десь на світі прекрасна принцеса.
І звати принцесу так гарно – Інесса.
Красу її я описати не можу –
Така вона мила, натхненна й пригожа.
Її ясні очі і дивная врода –
Як чиста і свіжа джерельная вОда.
Біленьке і сяюче сонячне личко,
Рум”яні, як яблучка стиглії, щічки.
Як сонечко в небі весняеє сяє,
Як пташки веселі щебечуть у гаю,
Така вона тепла, співоча, привітна,
Як квітка, яскрава, прекрасна й тендітна.
Буває, що хмари, чорнішії ночі,
Лякають, засмучують лагідні очі.
Та всі негаразди здолає вона.
Бо хоч і принцеса, та – наша, земна.
А після дощу вже заграє заграва.
Поп”ємо з принцесою разом ми кави.
І добре так стане обом на душі,
Що я напишу про це диво вірші.
Принцесо, голубко моя сизокрила,
Я хочу, щоб буря тобі не закрила
До раю стежину, до світлого раю,
Де щастя перлини собі назбираєш.
До того кохання, що зрушить і гори,
Що чисте й глибоке, як синєє море.
Де – радісні люди і квіти скрізь, квіти,
Щебечуть кохані і радісні діти.