Вони зустрілись знов. Обидва виглядали холодними та стомленими, тільки очі видавали радість крізь неминучий стрес. Він вважав, що не змінилися, хоча став міцніше, набрався знань та додав кілька нових зморшок під очима. Вважав, що і вона не змінилась, хоча вона змінила свою наївність на точну оцінку життя, своє тремтіння та ніяковіння на впевненість та впертість. Вона ж навпаки, вважала що змінилась, хоча насправді зовні та внутрішньо, не враховуючи деяких косметичних змін, залишилась такою ж. Цікаво, як вона пройшовши довгий етап життя та зробивши в собі колосальні зміни продовжує втайки надіятись на існування щастя, любові та просто високого. Його вважає іншим. Розраховує на те, що час змінив його пестливі манери та дурні жарти на щось більш мужніше, але таких життя не змінює. Вона - це Гайка, незамінний атрибут малого та великого будування. На відміну інших гайок в неї був відмінний баланс розуму та зовнішності. На неї заглядались інші болти, але не знайшлось достойного її носити все життя. Її багатогранність сховала від інфляції, дефолту, рейдерських атак, ейджизмових тенденцій та інших негараздів та щось її все ж загнуло місцями. Він - просто Болт, трохи добріший за інших. По життю він багато отримував за свою доброту, але вона ж допомогла це швидко забути. Інтелект Болта важко визначити, іноді можна було прийняти його за філософа, а іноді за опосума. Звичайне заняття: тупо дивитись на пальці та перебирати їх в довільному порядку. Життя для болта було не визначеним іноді воно приносило йому радість, а в основному цікаві задачки, як в шкільних підручниках з зірочкою. Болт дивися на неї та посміхався, як зазвичай раніше, що Гайка визначила, як нахабність та хижість:
- Чого ти?
- Що?
- Знущаєшся.
- Де?
- Забудь.
- Як ти?
- Добре.
- А чесно?
- Не скажу. А ти?
- Привіт.
- Це до чого?
- Забув привітатись.
- Не роби так більше.
- Я добре, тільки стомився. На роботі аврал.
- Ти знову це зробив, перестрибнув через репліку.
- Я завжди так робив. Ти чого?
- Неправда, зараз став і це не гарно.
- Чому? Ти раніше була не проти.
- Просто не гарно, неправда.
- Ти не змінилась. Як ти не доводила своїх думок так і не стала.
- Ти не правий. Все змінилось.
- М?
- Що?
- Ось бачиш.
- Що?
- Нехай.
- Повтори.
- Я кажу, що ти тільки кажеш тезу і на цьому все завершуєш.
- Навіщо ти все ускладнюєш.
- Просто.
- Все, ти не змінився. Але я змінилась. Зараз я не можу і не буду на тебе накручуватись як колись.
- Та невже?
- Так.
- Давай перевіримо?
- Що?
- Чи зможеш ти на мене накрутитись.
- Ні, не збираюсь. У мене нові правила, нові принципи.
- Та ну?
- Ось так.
- А все ж може спробуємо. Це був би цікавий експеримент після стількох років. Тим більше ти б зрозуміла, що я правий що таке не змінюється.
- Навіщо це мені?
- Просто.
- Хмм...не хочу.
- Зануда.
- Я образилась.
- Чого?
- ...
- Ну???
- ...
- Пробач, не мовчи.
- Мовчатиму...
- Пробач, я не хотів.
- Не пробачу.
- Тоді я піду, все одно ти зі мною не розмовляєш.
- Чому ти такий?
- Я завжди таким був і тобі це подобалось.
- Можливо, але не зараз.
- А яким я маю бути?
- Самим собою.
- А хто ж я?
- Ти...не знаю, але щось не так.
- Але ти вже спілкуєшся, як раніше. Мені так зручно. Мені здається, що тобі теж. Може вкрутишся?
- Ну чому?
- Ну давай.
- Єх...набрид, ну давай.
...
- Бачиш, не так вже і погано.
- Угу, мовчи.
Так вони і з’єднались та були разом поки їх знов не розкрутили.
звісно))
