Він був митець. Оці слова
Закарбувались на скрижалях,
Та їх історія нова
Перефразує: Він був маляр.
А ще – одвічний мандрівник,
Любитель барв, доріг і вітру,
Натхнення подихів. Із них
Жила душа – стара палітра.
Вона котилася по світу,
Але верталася дломів.
Тоді цвіли яскраві квіти
На полотні похмурих днів.
І виростали кипариси
До неба гострі, мов списи.
Їх величі знайомі риси,
Знайомі почерком краси.
Від спеки плавилась олія
Жорстким єгипецькип піском.
А там котилися, мов мрії,
Йорданські хвилі полотном.
Задуми тінь на переніссі,
М’які мазки та гостру око.
Десь там сідає сонце в лісі.
Дніпро під Києвом – широкий.
А тут гуцулки красноцвітно
Сміються сонячної днини,
Бо утекло пістряве літо
На їхні гори-полонини.
Стоїть сосна посеред степу,
Стихії виклика на грець,
Щоби сказати всім одверто:
Це дух. Це воля. Це митець.
Він перейшов доріг багато
(Якась одна привела в Рим).
Що малював, те описати,
Мабуть, не вистачило б рим.
Поглянь: полотна – наче сни.
Відчуй у них пориви вітру –
Це дух самітньої сосни,
Він народився на палітрі.
20.04.2012р.
