Павло Полуботок (1660 — 29 грудня 1724) — український козацький державний і політичний діяч, військовик, чернігівський полковник, наказний гетьман Війська Запорозького (1722—1724). Один з лідерів автономістської партії. За наказом Петра І був ув'язнений у Петропавловській фортеці, де і помер внаслідок тортур.
Павло Полуботок народився близько 1660 року в заможній козацькій родині. Прадід Ярема Полуботок був мешканцем Чернігова і 1637 року виконував обов'язки райця чернігівського магістрату[2>. Батько Леонтій Полуботок послідовно служив писарем та сотником Чернігівського полку, а згодом — бунчужним, генеральним осавулом і переяславським полковником.
В 1670-х роках Павло Полуботок навчався у Києво-Могилянській академії[2>. 1680 року він одружився із Єфимією Самойлович, племінницею Івана Самойловича. Після закінчення академії Полуботок служив у Війську Запорозькому як військовий товариш Чернігівського полку, а згодом отримав ранг значкового товариша[2>.
1692 року, в ході слідства у справі ченця Соломона, гетьман Іван Мазепа звинуватив батька і сина Полуботків у державній зраді. Леонтія визнали винним[3>, позбавили полковницької посади та конфіскували частину маєтків на користь гетьманської скарбниці. Проте на початку 18 століття Павло Полуботок повернув собі ласку гетьмана. 1703 року Мазепа затвердив за ним землеволодіння у Чернігівському полку, а 1705 року дав згоду на його обрання чернігівським полковником[2>.
1708 року, в ході Північної війни, Павло Полуботок не підтримав виступ Івана Мазепи проти московського царя Петра І. 6 грудня того ж року на Глухівській раді, організованій промосковською козацькою старшиною, він був одним із претендентів на гетьманство. Проте булава дісталася Івану Скоропадському, а кандидатуру Полуботка відхилили через побоювання Петра І.
24 листопада 1708 року замість гетьманського уряду Петро І надав Полуботку села небожа Мазепи, Івана Обидовського. Через місяць він отримав від царя Любеч з околицями і частину володінь самого Мазепи та Пилипа Орлика.
На підвладних землях Павло Полуботок розгорнув активну господарчу діяльність. Він розвивав промисловість, будуючи млини, ґуральні, гути і рудні, і наповнював власну скарбницю, торгуючи зерном і тютюном. На виручені кошти Полуботок скуповував нові маєтки у Гадяцькому, Лубенському, Ніжинському, Охтирському, Сумському і Чернігівському полках. На початок 1720-х років він був одним із найбільших землевласників в тогочасній Гетьманській і Слобідській Україні. Полуботку належало близько 2 тисяч селянських дворів, садиби у Чернігові, Гадячі, Любечі, Лебедині, Михайлівні, Коровинцях, Оболоні, Боровичах. Він мав невелику бібліотеку, колекцію картин, ікон та зброї. За свідченням Якова Марковича, Полуботок цікавився історією і упорядкував котротку «Кроніку», що охоплювала події в Україні протягом 1452—1715 років. Він також був покровителем чернігівського Вознесенського собору.
1721 року Павло Полуботок був призначений наказним гетьманом 10-тисячного козацького загону, який за указом Петра І, працював на будівництві Ладожського каналу. Будівництво були непопулярними серед козаків через зневажливе ставлення влади, несприятливий клімат, погане забезпечення продовольством, хвороби та високу смертність.
В першій половині 1722 року, Полуботок виконував обов'язки наказного гетьмана Війська Запорозького за відсутності Івана Скоропадського. Після смерті останнього, 4 липня 1722 року, козацька старшина обрала Полуботка наказним гетьманом ще до оголошення нових виборів.
28 червня 1722 року Петро І створив у Глухові Малоросійську колегію на чолі з президентом Стапаном Вельяміновим для керування справами Гетьманщини.
16 квітня 1723 року указом Петра І розширено повноваження Малоросійської колегії за рахунок звуження повноважень гетьмана.
19 серпня 1722 року Полуботок видав універсал, який
1) забороняв зловживання світських і духовних можновладців щодо осіб козацького стану:
« абы пани полковники, панове старшина полковая, сотники, державци духовніе й свіцкіе, атамани й прочіє урядники й отнюдь нихто не дерзали козаков до приватних своих работизн принуждати й употребляти, но міют они, козаки, при своих свободах зостаючи, толко войсковіе, чину их козацкому пристойные... отбувати й исполняти услуги »
2) передбачав реформу судочиства, а саме визначав порядок суддових апеляцій та регламентував процес судочинства:
« А суди везді... со всяким надлежащим устроити порядком, жебы не сам [полковник> й не один суддя, але в присудствіи и другой старшины тамошней, також без-урядовых, только бы честных й разумных особ... справи судовые в судебной избі размотрувал й рішал бы обще-совістно, по истине, як право и самая слушность указывает... »
Подання Сенату Російської Імперії колективних клопотань та чолобитних від імені старшини, козаків і посполитих з вимогою скасувати фінасове підпорядкування Гетьманщині Малоросійській колегії.
Саботаж фінансові розпорядження Малоросійської колегії.
22 травня 1723 року — Полуботка із старшиною виклали до Петербурга «для ответу» за організацію антиросійської діяльності і підбурювання народу проти царя.
23 червня 1723 року — Петро І заборонив указом проводити нові вибори гетьмана.
вересень 1723 року — розпочалися допити Полуботка і старшини в Таємній канцелярії. Полуботок пропонує замінити Малоросійську колегію Генеральним судом в семи персонах.
Данило Апостол і старшина привозять до Петербурга від імені всього Війська Запорозького Коломацькі чолобитні, в яких просять дати дозвіл на проведення гетьманських виборів та ліквідувати податки, впроваджені Малоросійською колегією.
10 листопада 1723 року — розгніваний Петро І наказав ув'язнити Полуботка, старшину і всіх, хто допомогав їм, до Петропавлівської фортеці.
середина 1724 року — справу Полуботка віддано на розгляд Вищого суду.
18 грудня 1724 року, близько 15:00 — Полуботок помер від хвороби в камері. Похований на цвинтарі церкви Святого Сампсонія Прочанолюбця за Малою Невою в Петербурзі.
Одержавши звістку про смерть Івана Скоропадського у 1722 р., Петро I велів виконувати обов'язки гетьмана полковнику Полуботку з генеральною старшиною, радячись у всіх справах з головою колегії Вельяміновим. Старшина через особливу депутацію порушила клопотання про дозвіл обрання нового гетьмана, але на це прохання довго не було відповіді, і коли старшина дозволила собі нагадати про це клопотання, Петро влітку 1723 року відповів, що справа про обрання гетьмана відкладена на невизначений час: царський уряд підшукує в гетьмани особливо вірну й надійну людину у зв'язку з тим, що від часу першого гетьмана, Богдана Хмельницького, і до останнього, Скоропадського, усі гетьмани виявились зрадниками, і набридати царю з цим питанням не варто, бо управління Україною забезпечене і в справах немає замішання. Іншими словами, Петро не тільки відкладав цю справу, а й забороняв нагадувати про неї.
Полуботок, людина енергійна, пройнята любов'ю до своєї країни, не міг дивитися на все це байдуже. З огляду на те, що приводом для всіх цих порушень старих українських прав служить українське безладдя та зловживання, він прагнув увести порядок та законність в українському управлінні і покласти край старшинським зловживанням, на які посилався цар Петро. Розіслав універсали, які забороняли старшині під страхом суворих покарань використовувати козаків на свої потреби. Зайнявся реформою судових установ, прагнучи попередити хабарництво та зловживання суддів, неправий суд і утиски народу: розпорядився, щоб у судах сільських, сотенних та полкових судив не один суддя або отаман одноосібне, а з ним засідало кілька асесорів для контролю. Нормував апеляції вищому суду на рішення нижчого. Доклав зусиль, щоб ввести порядок у судочинстві вищого військового суду.
Полуботок разом із старшиною не переставав також добиватися дозволу на обрання нового гетьмана, скаржився на самоуправства і грубе поводження великоросійських чинів і посилався на статті Богдана Хмельницького проти нововведень. Коли Вельямінов надіслав скаргу на Полуботка, що він протидіє колегії, Петро вирішив ще більше обмежити українське самоврядування і викликав Полуботка з найголовнішою старшиною в Петербург. А щоб в Україні в цей час взагалі було якомога менше старшини і козацтва, розпорядився вивести козацьке військо на південний кордон, ніби для охорони України від татар.
У Петербурзі Полуботок зі старшиною подали цареві прохання про повернення Україні старих прав, посилаючись на те, що за статтями Богдана Хмельницького ніхто не може втручатися в козацький суд, а тепер великоросійська колегія втручається в судові справи, приймає скарги на рішення і таке інше. Одночасно з цим козацьке військо, яке стояло на південному кордоні над рікою Коломаком, відправило цареві свої донесення, в яких скаржилось на різні несправедливості з боку великоруських правителів, на незаконні побори, на тяжкі постої московських військ, які розоряють населення, і просило знову дозволу обрати гетьмана за давніми порядками.
Хоча в усьому цьому не було нічого незаконного, але цар Петро страшенно розгнівався на Полуботка за протидію його планам русифікації. Він наказав заарештувати його і всю старшину, яка була з ним у Петербурзі, і посадити у Петропавловську фортецю. Велів заарештувати також усіх, хто брав участь у складанні коломацьких пунктів, і прислати їх до Петербургу.
Згідно з оповідями, Полуботок сміливо докоряв Петра за порушення українських прав, доводив, що гноблення України не приносить йому ніякої честі — значно більше слави правити народом вільним і вдячним, ніж пригноблювати його насильством. Нагадував йому про вірність і старанну службу українців і докоряв царя, що за цю криваву службу він платить їм гнівом та ненавистю: «За все це ми замість подяки одержали тільки кривди та зневагу, потрапили у тяжку неволю, платимо ганебну і нестерпну данину, змушені копати вали та канали, осушувати непрохідні болота, угноюючи їх трупами наших покійників, які тисячами гинули від утоми, голоду, нездорового клімату; всі ці лиха і кривди наші ще збільшились тепер за нових порядків: начальствують над нами московські чиновники, які не знають наших прав і звичаїв і майже неписьменні — знають тільки, що їм все можна, робити з нами». Розгніваний Петро крикнув, погрожуючи Полуботку смертю за таке зухвальство, і велів посадити його в фортецю. Перед смертю Полуботок сказав цареві: «За невинні страждання мої і моїх земляків будемо судитися у спільного і безстороннього судді, Бога нашого: скоро постанемо перед ним, і він розсудить Петра і Павла».
Не маючи підстав для обвинувачення Полуботка за його політичну діяльність — оскільки він керувався, очевидно, бажанням блага своїй батьківщині, — проти нього почали слідство на основі його управління полком і господарських справ — несправедливостей щодо населення і козаків, які тоді водились за кожним із старшини: у скуповуванні козацьких земель, незаконному закріпаченні тощо. Під цим слідством його тримали кілька місяців, і він, не дочекавшись його закінчення, помер у Петропавловській фортеці 29 грудня 1724 р. Незабаром після цього помер і цар Петро (28 січня 1725 р.).
Смерть Полуботка у в'язниці справила глибоке враження в Україні, особливо серед старшини. Полуботка почали прославляти як героя-мученика за Україну. Він був похований на кладовищі в Санкт-Петербурзі при церкві св. Самсона-Прочанолюбця (рос. Церковь Св. Странноприимца Самсона на Выборгской стороне) яка була побудована дерев'яною у кінці 1709 р. на пам'ять Полтавської баталії. Зараз на місці цервки стоїть кам'яний Сампсониевский собор, побудований у 1740 р.).
За легендою Полуботок відправив гетьманські скарби до Лондона, заповівши повернути їх незалежній Україні.
/Матеріал взято з Вікіпедії/
СКАРБ ПОЛУБОТКА
Стань, Павле-гетьмане,
на суд справедливий,
хай суддями стануть
народ твій і Бог.
Історії пам"ять
ворушить могили
з-під Невських каналів
козацьких кісток.
Не золото-срібло,
коштовне каміння,
а гідність й любов
ти всім нам заповів.
Ставай, Полуботку,
твоя Україна
на лаву підсудних
веде ворогів.
Скликає козацтво
козацькую раду,
судити тиранів
будемо гуртом.
Кому за багатство -
брехливість і зрада,
кому - свята правда
й огидність оков.
Ставай, брате-Павле,
полиш тоті мури,
катівень-фортець
і чужинських церков.
Ті залпи і дзвони -
салюти тортурам,
салюти катам
українських основ.
Засудим довічно,
засудим до смерті
загарбницькі раті,
брехню і обман.
Запалим багаття
козацької честі,
щоби спопелити
чужинський бур"ян.
І які ж заслуги були в Полуботка перед народом України? Те що його батько і він підступністю і навіть ціною зради бажали стати гетьманами?
Мазепа закинув Леонтію Полуботку, що той "промышлял о гетманстве и желал гетману й всем при нем будучим пагуби й нестроения в народе", остаточно усунув його з полковництва
. І в Павла теж та навяжчива ідея:
На наш погляд, найбільш зважену точку зору висловив М. Василенко: "Треба думати, що Полуботок хотів бути гетьманом. Можливо, що в його домаганнях особисті інтереси і відігравали переважну роль.
Чи не під його керівництвом гинули козаки на копанні Петроградських каналів? То може він піднів повстання проти Петра гнобителя козаків?
Тогочасні документи змальовують Полуботка насамперед як неперебірливого в засобах господаря-державця.
То може Павло приймав участь в воєних походах і там здобув трофеї та прославився? Та ні!
За підрахунками Я. Шульгіна, Павлу Полуботку належало близько 3200 селянських дворів, а його володіння розлягалися на терені насамперед Чернігівського, а також Лубенського, Гадяцького, Ніжинського, Сумського і Охтирського полків.
Значить праця, піт та кров селян-кріпаків та козаків лежать в основі його скарбів.
За підрахунками Я. Шульгіна, Павлу Полуботку належало близько 3200 селянських дворів, а його володіння розлягалися на терені насамперед Чернігівського, а також Лубенського, Гадяцького, Ніжинського, Сумського і Охтирського полків.
.То за що його любив народ і чи любив? А
любові до ближнього в християнському розумінні цього слова Павлові Полуботку часто-густо бракувало.
І тільки Бог Павла з Петром розсудив: 1-у не дав стати гетьманом, а 2-го відправив всвід за 1-м. А
Трагічна загибель Полуботка породила цілу низку легенд і переказів.
І часто недостовірних та прикрашених часом... От і Рудансьний купився на цю байку. А на рахунок - каятись, то тобі дійсно треба подумати, зараз інформації значно біль
Борода відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Знаєш, друже, і тобі пораджу не поспішати з висновками, а то ми так далеко зайдем. Он вже і Степан Руданський у тебе в списку, а там, дивись, туди доєднаєш і Миколу Міхновського, одного з перших ідеологів самостійності, за те, що взяв на озброєння ім"я гетьмана. Я написав так, як розумію те я. Свої думки раджу висловлювати у віршах, бо то ж все таки поетичний сайт. Успіху
Не розумію тебе, Борода, Ти, що не читав того, що виклав з Вікіпедії. Я зробив витримки з того ж матеріалу. І Тобі все одно не зрозуміло, про підступність Павла?.. Єдиною цілью якого, як і його батька було стати гетьманом та побільше стягнути багатства.
Близько 1705 року за згодою Івана Мазепи Павло Полуботок обійняв уряд чернігівського полковника, що залишався вакантним після смерті Ю. Лизогуба. З огляду на історичний момент, який переживала натоді Україна, маємо визнати політичне обличчя Павла Полуботка вельми невиразним. Проте, коли в жовтні 1708 року Іван Мазепа перейшов на бік Карла XII, він мусив зробити вибір
. І який же вибір - зрада Мазепі! Чи може, по-твоєму, Мазепа зрадник? Тут двох думок бути не може. І яка ціна цієї зради:
Як там було, а Павло Полуботок одним з перших серед небагатьох козацьких полковників, котрі не підтримали Мазепу, прибув до Глухова на військову раду, терміново скликану за вимогою Петра І в листопаді 1708 року. Оскільки претендентів на булаву в цю критичну хвилину було мало, Павло Полуботок розраховував на першість. І — не безпідставно. Частина старшини воліла підтримати його плани, але в перебіг подій рішуче втрутився сам цар.
От тобі і народний герой! Про його "чесність" можна багато сказати та не вистарчає місця, часу та бажання. Допитливий читач сам знайде матеріал. Самий найбільший міф - його скарб. Скарби свої він в просмолених бочках втопив, а перевезення в Англію імітівав перед поїздкою до Петра-1. Підозрівав результат. Так що, Борода, ти можеш долучитися до пошуків. Приїжджай в Україну, дивись і тобі щось перепаде...
А на рахунок проросійских історіків, то в своїх твердженнях, ти дуже близько підійшов до їх позицїй. Бо якби не Полуботок та старшина, яка його підтримувала (які зрадили Мазепі та Україні) Україна вже в 1709 році була б назалежна від Московії.
Працюй, твори та трудись на долю українського народу, та будь завжди об'єктивним.
Боюсь, що видалиш цей матеріал тому знімаю копію.
Борода відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ех, друже, так ти нічого не зрозумів. Та не видаляю я коментарів, бо не хочу нічого приховувати. І про Павла подав матеріал, з якого ти так вправно викусив тільки негативні абзаци. От ти розписав Полуботка, як людину, яка тільки думала про власне збагачення - то чи не відкупився би він тим міфічним золотом у скрутну хвилину? Е, ні, брате! Таки вартує така постать народної слави, бо заплатив життям за власне прозріння і за народну любов. Давай, не кидатись у крайнощі, аби самим колись не каятись, як Павло в Петропавлівці. Почитай Степана Руданського. Успіху!
Інтересну тему підняв ти, Ігор.
Величною називають тут постать Полуботка. Я сказав би - підступною... Глянем на неї обєктивно.
Прадід Ярема Полуботок був мешканцем Чернігова і 1637 року виконував обов'язки райця чернігівського магістрату
. Та і
Батько Леонтій Полуботок послідовно служив писарем та сотником Чернігівського полку, а згодом — бунчужним, генеральним осавулом і переяславським полковником.
Як бачим сімейка непроста. Та і сина треба вигідно жинити та пристроїти. Та це дрібниці. Головне -
1692 року, в ході слідства у справі ченця Соломона, гетьман Іван Мазепа звинуватив батька і сина Полуботків у державній зраді. Леонтія визнали винним[3>, позбавили полковницької посади
. Та не такий простий Павло
Проте на початку 18 століття Павло Полуботок повернув собі ласку гетьмана
6 грудня того ж року на Глухівській раді, організованій промосковською козацькою старшиною, він був одним із претендентів на гетьманство
. От вона ціна зради. І навіть Петро-1 боявся таких людей
а кандидатуру Полуботка відхилили через побоювання Петра І.
Та
24 листопада 1708 року замість гетьманського уряду Петро І надав Полуботку села небожа Мазепи
. І
На підвладних землях Павло Полуботок розгорнув активну господарчу діяльність. Він розвивав промисловість, будуючи млини, ґуральні, гути і рудні, і наповнював власну скарбницю, торгуючи зерном і тютюном. На виручені кошти Полуботок скуповував нові маєтки
. А про золоті багатства дійшли слухи до Петра-1 і захотілось все це Петру забрати. Отака ціна зради...
Борода відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ну, друже, звинувачувати так односторонньо теж не варто, бо всі гетьмани знаходились під величезним пресом Москви, і до останнього надіялись на виконання нею Переяславської угоди належним чином, та всі рано чи пізно переконувалися у її загарбницькій меті. Згадай як боровся Полуботок з Малоросійською Колегією на чолі з бригадиром(?) Вельяміновим, як провів реформу судів, як зробив Генеральний суд колегіальним, встановив порядок апеляцій. А ось в історії України Наталії Полонської-Василенко:
В пам'яті українського народу Павло Полуботок залишився як один із улюблених героїв, який боронив українську автономію і заплатив за неї життям. В «Історії Русів» змальовано його як сміливого борця за національну свободу. В домах багатьох свідомих українських патріотів ХVIII-ХІХ ст. висіли портрети Полуботка із зверненими до Петра словами, що їх приписав йому автор «Історії Русів»: «Заступаючись За отчизну, я не боюсь ні кайданів, ні тюрми, і для мене ліпше найгіршою смертю вмерти, як дивитися на загальну загибель моїх земляків».
Гідне дослідження і гідна оцінка!
Тепер прийшов час запитати тих, хто мав би навчити тиранів християнської поведінки.Нинішна так звана християнська
церква не ставить на місце зажерлих політиків-магнатів і казнокрадів.
