А може краще бу́ло нам з Тобою не зустрітись?..
Не бачитись, не відчувати серця днину?..
Не пам'ятала б ніжність рук, не прагнула б зігрітись
І Ти б у світі жив, не знаючи провини.
А може ще не пізно втратити для нас останнє?..
Забути мрії, у осінь кинути весну?..
Ти пам'ятай про зустрічі на Львівському вокзалі,
А цю холодну втечу крізь сни свої забудь.
А Ти прости, колись все з часом може й зрозумієш...
Не я народжена долоні зігрівати.
Бо відстані між тернами в розлуках не замрієш...
Прости мені... Тебе навчилась відпускати...
розумііію...навіть не уявляєш наскільки!!
а ще буває відчуття,що саме в цю мить усе геть обірветься.... а виявляється,що то все накручуєш...
все буде добре! ти варта щастячка
Весняна Осінь відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
А наступного дня розумієш, що помиляєшся. А ще через день починається з початку... Дякую за теплі слова
не завжди варто відпускати... звичайно, важко, але кохання - дивовижно сильна річ! пам*ятай це!
відпускати слід, коли заплющуєш очі- і не бачиш рідного обличчя або ж коли крізь милі і кілометри вже не можеш відчути...ось тоді!
Весняна Осінь відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Гарно Ти сказала, прямо в серце і в душу... Виходить, я здаюся...
