Я хочу, щоб швидко минали ті дні
Коли буря нестерпна й ти на самоті
Коли ідей практично вже немає
І сміх чужий твої кістки ламає
Щоб непомітно світилися зорі
І хвилі, що б’ють каміння в морі
Схаменулись. І попрошу я вас
Хоча ні. Сам зупиню швидкий час…
Побути з думками, ще краще без них!
Замкнутись…й пірнути в глибину книг
Чи іншими займатися речами
Головне мовчати і не поруч з вами.
Сидіти, сидіти й думками літати
Скільки існує галактик, хотілось би знати!
Наодинці бути й пити чай депресій,
Скільки я вже витримав атак і агресій.
Спитають як у мене ідуть справи.
Скажу, непогано, хоча сам нап’юся кави
Чудово все…З радістю в очах і сумом у грудях
Не побачити тремтіння і відчай у словах!
І не зрозумію цього стану до кінця,
Тому досі шукаю ідеальні рядки митця,
І повільно нищу себе, свій каркас.
Я знову промовчу й зупиню час,
Що мчить і безперервно набирає ходу
Замкнув мене. Немає виходу і входу
Зупиню час. Тихо гляну у вікно.
Ось яке життя – казав, ковтаючи вино
