Твоє волосся блукає моїми думками ,запорошуючи їх своїм легким ,але стійким запахом. Твої губи фарбують мій живіт у зелене. І я тепер трава. Я - дерева. Я – німе ,глухе створіння. Твої пальці цілують мене і ми говоримо про риб,про те,наскільки красивий місяць,коли дивишся на нього із – під води. Колись ти жила на дні океану і грала у крикет з русалками. Ти розповідаєш мені про складнощі підводного життя,про те,як важко розпутувати волосся щоразу,як необачний планктон увіткнеться в нього своїм крихітним тільцем. Ти цікавишся,чи не хочу я щоб ти втопила і мене. Я погоджуюсь. Струмені перламутрової води ллються із твого рота у мій. Потім ти розкушуєш мою грудну клітку і починаєш вдихати у неї воду. Кисень летить поряд із вітром у напрямку безмежності. Кисень перетворюється у дощ. Кисень затоплює нас. З наземного у підводне.