Не знехтуй мною, світе мій тяжкий,
легкий красою, часом незбагненний.
Тамуй в утробі дух той злободенний,
що засіває попелом стежки.
Осанна, Господу, прикутому важким
любові тягарем д‘нам невід‘ємно.
Не збуджуй у мені бажань гріхів,
любові океаном протечи,
лжебратства, лжесвідоцтв не приречи.
У вариві життєвому стихій,
легкого не жадаю, а лихе
хай розум не народить більш нічий.
Молитвою омитися дозволь
від ран душевних і від скверни, Боже.
Сьогодні я на світ оцей так схожа…
До крові память стерта, як мозоль,
пече й сльозиться, болісно тривожить.
Не зупиняйсь, на мить не зупиняйся,
в ході величний, ти, своїй, мій світе.
Що доведеться у тобі ше взріти?
Що вимагатимеш допоки даш піти?
Мене в собі утримай, не зрікайся,
Я каюсь.