Губочки – вишеньки,
Очки – озерця,
Ти – моя квіточка,
Радість для серця.
Приходив Господь, цілував у чоло
Й сказав, що дізнаюсь, яка я щаслива.
Придумалось якось, чи то так було,
Та щастя обрушилось, як літня злива.
Те щастя – нове і старезне, як світ.
Те щастя – найбільше, свіжіше, ніж вітер.
Ясніше, ніж зорь незбагненний той цвіт,
Ніжніш, ніж черемхи білесенькі квіти.
Воно – незбагненне, аж серце щемить
Від тих невідомих до сих почуттів.
І я не задумалась навіть на мить –
Хто в серці найперше місцечко посів.
Те щастя назвала Богданом, бо він
Був даний мені нагородою Богом.
Рідненька маленька людина – мій син,
Моє сьогодення, в майбутнє дорога.
Губочки – вишеньки,
Очки – озерця,
Ти – моя квіточка,
Радість для серця.
Серце писало...
душа підказала)))
Життя Богом дарувала...
Кожню ніч цілувала...
Колискові синулі співала...
Раділа як мале дитя...
Синуля ти моє життя!
Ліоліна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
