Осінній вже багряний лист
Вкрива кущі обіч дороги в ліс.
А в полі бігає руденький лис,
Шука мишей – такий у нього піст.
А я дивлюсь на скошені поля
Й гадаю я – не доля ти моя.
Бо повернулась в другий бік Земля,
І не знайду тебе за полем я.
Пробач, та не прийду, пробач.
Стомилась я від всіх отих невдач,
Що насідають,- плач, а чи не плач.
Пробач і не шукай мене, пробач.
За горизонт палаючий дивлюсь,
Співаю, плачу, лаюся, сміюсь.
Вже не сумую, навіть не втоплюсь,
Бо вже твоєї зради не боюсь.
Після прочитання Вашого вірша мою душу обіймає якась холодна самотність.Незважаючи на це,Ваш вірш безмежно красивий,хоча й трішки сумний.
Ліоліна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую дуже за Ваші проникливі слова. Кожну людину рано чи пізно, набагато чи на трошки, огортає самотність. Бажаю, що у Вас вона як і була б, то на хвилинку